На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

Автор
Дата выхода
26 ноября 2021
🔍 Загляните за кулисы "Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Анатолій Дімаров) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
У книжці вміщено завершальну частину роману «Біль і гнів», що розповідає сповнену трагізму історію жителів полтавського села Тарасівка. Їх не оминули жорна примусової колективізації, голодомору, репресій і найчорніша година – воєнне лихоліття. Урізноманітнюють тему становлення тоталітарного совка інші повісті та оповідання. У цих творів нелегка доля: їх або не друкували – скажімо, «Чорний ворон» двадцять років пролежав у письменницькому столі й уперше вийшов англійською мовою в Австралії, або щедро нівечила цензорська рука. Ба більше: щоб вони нарешті побачили світ навіть у такому вигляді, авторові доводилося спотворювати текст ідеологічними нісенітницями. «Отож і довелося реставрувати цю повість, відновлюючи вирубані нещадно епізоди, що дихали правдою», написав у передмові до «Сина капітана» Анатолій Дімаров. Видавництво «Фоліо» перевидає твори, які автор повністю відновив.
📚 Читайте "Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
І Гайдук враз пригадав. Пригадав, що оцей Приходько був комнезаможцем. І водився з Ганжою. І iх розкуркулював. А тепер стоiть перед ним – хоч би тобi що!
– Комнезамож Приходько? А де твiй дружок?
– Дружок? – спантеличено заблимав Приходько.
– Ганжа!.. Чи, як почалася вiйна, ти з ним посварився?
– А я нi з ким не сварюся, – вiдповiв безтурботно Іван, i об цю його безтурботнiсть прямо-таки розбивалася Гайдукова суворiсть.
– Чого не втiк? – запитав вiн сердито.
– Куди? – витрiщився дурнувато Іван.
– З бiльшовиками! За Урал, до Сибiру!
– А в мене чоботи зносилися – до Сибiру тiкати… Та й чого б оце я до Сибiру того перся, як мене й тут зашпори беруть. А там, кажуть, i слина замерзае у ротi.
– А як вiзьмемо й посадимо?
– Та за що ж мене садовити?
– А з бiльшовиками хто якшався? Владу радянську пiдтримував?
– А я ще супроти жодноi влади не йшов. От ви прийшли, то я таки знову за вас…
– А де подiвся партквиток? Заховав?
– Сховав би, аби мав що ховати. Мене ж не прийняли! У тебе, сказали, язик як мантачка, ти всi партiйнi секрети по селу рознесеш.
– Куди бiг? – перейшов на iнше Гайдук: будь-яка злiсть розбивалася об дурнувату вiдвертiсть цiеi людини.
– До Бородая… Несу ось олiю.
– Замiсть самогонки, чи що?
– Та нi ж – лiкувати! Там списали, кажуть, так, що страшно й глянути. Лежить, кажуть, i поворухнутись не може… А ви не скажете, за що його так?
– Заслужив, – вiдповiв коротко Гайдук: йому вже набридли цi теревенi.
– То й ви ходiть здоровенькi! – закивав йому привiтно Іван.
І знову Гайдук не мiг зрозумiти: так людина сказала чи на щось натякае. Пiшов далi насуплений: чомусь розмова з Іваном зiпсувала геть настрiй.
Хата ж, в якiй колись жив Твердохлiб, а потiм Івасюта, а вiднинi житиме вiн, не порадувала його своiм видом. Стiни в патьоках од дощiв, бозна-коли й мазанi, вiкна голi, сумнi, якiсь аж ослiплi, бляшаний дах, колись пофарбований у червоне, тепер аж рудий, навiть димар перекособочився: металевий пiвень на ньому дивився не в небо, а сумно нахилився донизу, наче хотiв злетiти на землю та все нiяк не наважувався.
Всерединi було не краще, анiж знадвору.







