Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

Занудливий клубок пiдкотив пiд горло Приходьковi, навiть Гайдук здригнувся, шомполи хвиськали й хвиськали, мов у машинi. Бородай щоразу болiсно скрикував, а комендант аж ногою притупував, рахуючи голосно удари.

– Фiр унд цванцiг… Фюнф унд цванцiг!.. – І з неприхованим жалем: – Г’енуг!

Захеканi солдати опустили шомполи, i з шомполiв одразу ж почала скапувати кров. Тi, що сидiли на Даньковi, звелися, стали обчищати мундири: бризкало аж на них. Данько ж все ще лежав непорушний, лише посiчена, геть закривавлена спина дрiбно тремтiла.

– Пiдведiть його! – наказав комендант.

Солдати пiдхопили Данька, одiрвали од землi. Сорочка опустилася донизу, закриваючи спину, штани ж упали на землю, i Данькова голизна засвiтила комендантовi в очi.

– Одягнися! – бридливо гукнув комендант.

Данько й не поворухнувся: довгi руки його обламано повисли вздовж тулуба, набрякле обличчя спотворилось болем, кров’ю налитi очi дивились безтямно. Вiн зараз навряд чи що й розумiв.

– Одягнiть цього йолопа! – заволав комендант, мов заведений, i солдати взялися натягати на Данька штани.

Коли Данько був споряджений, комендант знов заспокоiвся. Засунув правицю за ремiнь, обличчя його стало поважне й урочисте, мов на молитвi.

– Надiюся, ти добре засвоiв науку. Нiмецький закон строгий, але справедливий. Ми суворо караемо ледарiв i заохочуемо кожного, хто чесно працюе на велику Нiмеччину… А тепер можеш iти…

Вiн уже майже приязно дивився на Бородая, який удостоiвся нiмецькоi науки.

– Ну, йди вже, йди, – додав нетерпляче, бо сторож, здаеться, й не думав рушати з мiсця.

І тут досi застигле обличчя Данькове заворушилося. Вiн повiв очима праворуч, повiв лiворуч, хрипко спитав:

– А де мiй цiпок?

– Вас iст дас – цьiпок? – запитав комендант.

Гайдук пояснив.

– О-о, цьiпок!.. Дерев’яний гвинтiвка!.. Ти е хороший сторож, якщо не забув про гвинтiвка!.. Льойтнант Грабке! Дайте йому цьiпок й одвезiть на машинi додому! До його добрий матка.

Так Данько Бородай сподобився ще раз прокататися в нiмецькiй машинi.

Комендант же ще довго варив воду з Приходька й Гайдука, читав довжелезну нотацiю: як треба привчати тубiльне населення до нiмецького порядку. Пiд кiнець навiть Приходьковi стало зводити щелепи – так хотiлося позiхнути, а Гайдук, той i зовсiм насупився.