Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

Упиралося, аж землю орало!

– Ану повернися! – це вже до Грицька. Чiпка, мов обценьки, рука одпустила комiр, Грицько обернувся i побачив двох полiцаiв у чорному. Двох битюгiв, яких тiльки в гарбу запрягати. – Голову! – скомандував той, що пiдiйшов останнiм. – Голову вище! – І коли Грицько задер голову, вiн, коротко хекнувши, стукнув його кулаком у пiдборiддя. В головi так i бемкнуло, в шиi аж трiснуло.

– Та чого ви б’етеся?! – закричав Грицько болiсно.

– Ти диви, воно ще й кувiкае! – здивувавсь полiцай.

Аж тепер побачив Грицько чималенький гурт посеред спорожнiлого ринку. І постатi в чорних мундирах. Однi стерегли отой гурт, оточивши його з усiх бокiв, iншi ходили площею, перебираючи погублений, покинутий в панiцi крам: що брали, що вiдкидали.

Потiм появився нiмець (Грицька уже впхали до гурту таких же хлопцiв та дiвчат, як i вiн). Нiмець щось рiзко скомандував, полiцаi заметушилися, стали шикувати похмурих, заплаканих бранцiв по чотири у ряд.

Пролунала команда рушати.

Погнали через тi ж ворота, тiльки не було вже полiцаiв iз коробами, а стояв ланцюжок нiмецьких солдатiв, багато iз них тримали на ремiнцях собак, здоровенних вiвчарок, що, побачивши колону, стали люто гавкати й рватися до неi, а позаду чорнiли вантажнi машини. Як тiльки колона вийшла на вулицю, солдати посiдали в машини й поiхали, а полiцаi, оточивши колону нiби чорним парканом, погнали ii вулицею.

– Куди нас ведугь? – спитав у сусiдiв Грицько, але нiхто йому не вiдповiв: вони чи то не знали й самi, чи iм не хотiлося й озиватись.

Їх довго вели безлюдною вулицею, потiм завернули на iншу, набагато ширшу, з багатоповерховими по обидва боки будинками, поки й дiйшли до високоi брами, коло якоi на вартi чорнiв полiцай. «Бiржа працi», – сказав хтось у натовпi, хтось, мабуть, мiсцевий, i Грицько став з острахом розглядати багатоповерховий будинок з такими величезними вiкнами, що в них запросто возом можна було в’iхати: будинок сiрiв посеред двору, за брамою.

Ось брама одчинилася, iх погнали через подвiр’я – прямо до сiрого будинку.

– По двое – заходь!

Так Грицько потрапив до величезного залу з високими вiкнами, з чудернацьким якимось помостом в одному кiнцi, з стiнами, щедро обклееними плакатами.