Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

– Бач, посiкло як, – пробурмотiв дядько, обходячи глибоку вирву од снаряда чи бомби. – І хатам он дiсталося. – Будинки, що оточували площу, теж були подзьобанi густо – до червоноi цегли, а один чорнiв вигорiлими вiкнами. І чимдалi вони йшли, тим частiше траплялися вирви й зруйнованi, обгорiлi будинки, вiд яких i досi тягнуло устояним прогiркло-сумним чадом. На вулицях почали з’являтися люди, вони теж iшли в тому ж напрямi, що дядько й Грицько, i не в одного був клунок за плечима чи кошик у руках, i дядько казав, що цi теж на базар.

Вже перед базаром появилися старцi. Однi мовчки стояли, простягаючи за милостинею руки, iншi хрестилися й кланялись, а тi мало не за поли хапали – вимагали щось дати.

Ось iм наперерiз, наче чортик iз пляшки, вискочив безпритульний: замiсть одягу – суцiльне лахмiття, дашок картуза обiрваний, очi вiдчайдушно-вимогливi:

– Дай хлiба!

– А сала не хочеш? – вiдповiв насмiшкувато дядько.

– Дай, бо оцим ось обсиплю! – І показав пляшечку з чимось сiрим усерединi.

– Що то? – поцiкавився дядько, одступаючи.

– Вошi… Тифознi…

– У нас своiх, хлопче, повно! – вiдповiв йому дядько. – Ану одiйди, бо затопчемо! – Та й одiпхнув безпритульного. – Бачив, якi циркачi? – до Грицька, що аж голову в плечi вбирав: ану ж сипоне вслiд вошвою! – Тут ока треба та ока!..

Довiв до базару:

– Щасти тобi, хлопче!.. Та стережися!

І лишився Грицько один.

Грицьковi вже не було часу оглядатися за дядьком: натовп пiдхопив, засотав, завертiв, стиснув так, що й очi на лоба полiзли, – понiс у ворота. Там чорнiли постатi полiцаiв: кого пропускали, а кого й зупиняли. Якась жiнка стала опиратися, виривати хустку, що вони висмикнули iз кошика, – ii садонули в груди, а кошик пожбурили через голови, аж на брукiвку. Кiлька хусток випало на льоту, i жiнка, ойкаючи, кинулася iх пiдбирати.

– Що несеш? – спитав полiцай у Грицька, коли натовп пiднiс його до ворiт: меткi чорнi очi в сидiр так i вп’ялися.

– Борошно, – ворухнув губами Грицько.

– Розв’язуй!

Грицько, кваплячись, розв’язав. Полiцай заглянув до торби, дiстав два кульки, потiм i третiй, усi поклав до величезного короба, що стояв поруч.

– Проходь!

І Грицько, вже радий, що не одiбрали усе, проскочив у ворота.