Біль і гнів. Книга 1

У мiстi виросла, на селi пiвроку всього, то iй що корова, що жирафа – однаково. Найбiльше боялась, що корова буде з рогами i, не доведи Господи, на отi роги ii дитину пiддiне.

– Вам не треба буде до корови й пiдходити, Зiнаiдо Микитiвно! – вмовляла Тетяна. – Я сама коло неi поратимусь. А вам готове молоко приноситиму.

Погодилась врештi. Найбiльше вплинуло те, що свiже молоко для ii Лароньки буде краще од будь-яких лiкiв.

– Побачите, як ваша дитина поправиться! – обiцяла весело Тетяна. – І не впiзнаете!

Обидвi учительки пообiцяли дати по двiстi п’ятдесят карбованцiв.

Решту – Тетяна.

Покладала основнi надii на чергового Мартина. Дiстала чувал ячноi дертi та з центнер кукурудзи власноi, запарювала такi вiдрища, що ледь пiднiмала. Мартин, спасибi йому, все поiдав, пухнув прямо на очах. І коли настала пора колоти – ледь виволокли iз сажа. Тетяна забилася аж у хату, щоб не чуги Мартинового передсмертного вереску – на руках же рiк тому принесла! – а нiмий ще раз допитувався на мигах: смалити паяльною лампою чи здирати шкуру? Здирати! Ходила ж комiсiя з сiльради, брала на облiк свиней, щоб хто не здумав ухилитися од здачi шкури державi, то нащо iй зайва неприемнiсть?

А згодом розкаювалась: повезла в Хоролiвку сало, та майже все й назад привезла.

М’ясо одразу ж розпродала, а в сало потикають-потикають пальцем: «Якби ж iз шкуркою!» – та й мимо проходять. Дивиться Тетяна, а сусiд, що праворуч, продае сало з шкуркою, i лiворуч – так само, i навпроти… Та не бояться ж нiчого! Один поперед одного заманюють покупцiв:

– Дамочко, берiть у мене! Соломкою смалене – не паяльною лампою!.

. Ось понюхайте, дамочко!..

Нюхають, кажуть зважити кiлограм, а то й бiльше. Тетянi ж хоч плач. Та гризи собi лiктi, що не послухалась нiмого.

А повернулася додому, склала сало у дiжку – хоч самi будуть iсти. І порахувала грошi, що вторгувала за м’ясо: мало. І половини не вистача до тiеi суми, що ii мала докласти Тетяна.

Що ж його робити? Позичити у когось iз колег? Навряд чи удасться.

Живуть же од зарплати до зарплати, а лишиться зайва десятка – сто дiрок одразу на неi! Хiба що в Колядкiв? Нi, таку суму не позичать нiзащо!..

Виручила, сама того не вiдаючи, Зiнаiда Микитiвна: сказала, що роздумала.

Так i лишилася без корови Тетяна.

Дивлячись на зажурену матiр, сини бралися ii утiшати. Андрiйко, який на молоцi й вирiс, казав, що йому того молока хай хоч i довiку не буде. Аби було сало, оте, що мама не спродала.