На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Біль і гнів. Книга 1» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Біль і гнів. Книга 1

Автор
Дата выхода
26 ноября 2021
🔍 Загляните за кулисы "Біль і гнів. Книга 1" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Біль і гнів. Книга 1" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Анатолій Дімаров) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
У романі «Біль і гнів» Анатолій Дімаров веде далі почату в «І будуть люди» розповідь-епопею про щоденні клопоти жителів полтавського села Тарасівка. Їм здавалося, що минулося найстрашніше – примусова колективізація, голодомор, масові репресії. Та невдовзі наспіла чорна година – воєнне лихоліття, а на зміну одним нелюдським порядкам прийшли не менш жорстокі. Як вестиметься тарасівцям, на чий бік стануть? Автор, як і зазвичай, не береться виписувати якусь громадянську позицію, свідомо уникає прямих характеристик героїв. За них говорять їхні вчинки, думки, прагнення. «Я писав про життя. І все», наголошував Анатолій Дімаров. А висновки має робити сам читач. «Біль і гнів» не уникнув цензорської руки, безжальних скорочень. Та навіть в урізаному варіанті був відзначений Шевченківською премією. Видавництво «Фоліо» перевидає роман, який автор повністю відновив.
📚 Читайте "Біль і гнів. Книга 1" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Біль і гнів. Книга 1", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Дiстав пирiжок, шмат холодного м’яса:
– Бери!
– Дякую, я б уже й так… То за ваше здоровля!
– Пий на здоров’я!
Павло вихилив одним духом первак, обережно поставив шклянку, навстоячки з’iв пирiжок, закусив м’ясом.
– То бувайте здоровi! – І, посмiливiшавши од спиртного: – Ви, якщо треба буде ще коло машини, мене зовiть.
– Покличу, покличу, – усмiхнувсь Твердохлiб. «От вона, цiна любовi! Чарка горiлки!»
Павло пiшов, Твердохлiб заходився пiднiмати гостей.
Збудив спершу дружину.
– Марусю, встань та збери щось на стiл.
Маруся мов би й не спала – схопилась одразу. Косу пiд хустку, спiдницю на себе, а блузку застiбала уже на ходу:
– Картоплю зварити?
– Не треба, збери щось iз вчорашнього.
Довго не мiг добудитись редактора: згорнувся клубочком, сюрчав, наче коник.
– Га?.. Що?..
Нiяк не мiг зрозумiти, де вiн i що з ним – так бiдолаха вчора назюзявся.
– Ось похмелимось – пройде, – утiшив його Твердохлiб. – Уставайте, бо час уже на полювання рушати!
– Митрофан Онисимович уже встав? – прочуняв нарештi редактор.
– Іду будити.
Митрофан Онисимович лежав, як гора: тiльки пiднiмавсь-опускався кожух. Та ще на бiлiй рубашцi ворушилася чорна краватка: не зняв ii, навiть лягаючи спати, i вчорашне все випите йому аж нiщо: Твердохлiб лишень тихенько покликав, як вiн i прокинувся.
Поки вдягалися i поки вмивалися Маруся вже й на стiл зiбрала.
– По однiй! – скомандував строго Митрофан Онисимович. – Полювати ж приiхали, а не горiлку дудлити!
Випив, заiв, навiть за стiл не сiдаючи. А на нього дивлячись, й iншi. Редактор разiв зо три шклянку до рота пiдносив – все не мiг зважитись. Кривився так, нiби смерть свою мав ковтнути. Аж поки Путько пораiв:
– А ти заплющ очi й одним духом!
Пiд’iвши, стали збиратися.
– Одне неудобство, що нi до чого ремiнь причепити, – казав про рушницю Путько.





