На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Біль і гнів. Книга 1» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Біль і гнів. Книга 1

Автор
Дата выхода
26 ноября 2021
🔍 Загляните за кулисы "Біль і гнів. Книга 1" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Біль і гнів. Книга 1" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Анатолій Дімаров) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
У романі «Біль і гнів» Анатолій Дімаров веде далі почату в «І будуть люди» розповідь-епопею про щоденні клопоти жителів полтавського села Тарасівка. Їм здавалося, що минулося найстрашніше – примусова колективізація, голодомор, масові репресії. Та невдовзі наспіла чорна година – воєнне лихоліття, а на зміну одним нелюдським порядкам прийшли не менш жорстокі. Як вестиметься тарасівцям, на чий бік стануть? Автор, як і зазвичай, не береться виписувати якусь громадянську позицію, свідомо уникає прямих характеристик героїв. За них говорять їхні вчинки, думки, прагнення. «Я писав про життя. І все», наголошував Анатолій Дімаров. А висновки має робити сам читач. «Біль і гнів» не уникнув цензорської руки, безжальних скорочень. Та навіть в урізаному варіанті був відзначений Шевченківською премією. Видавництво «Фоліо» перевидає роман, який автор повністю відновив.
📚 Читайте "Біль і гнів. Книга 1" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Біль і гнів. Книга 1", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Чи нe це спонукало його в тридцять четвертому, пiсля вбивства Кiрова, стати на захист Ганжi? Коли хтось невiдомий написав на нього доноса: так мов i так, ви там ворогiв ловите, а наш серед бiлого дня по вулицях ходить, i нiхто його не чiпае. Пiшов у райком, пробився до першого, сказав, що коли зачеплять Ганжу, то й у область поiде, а докаже, що це – злiсний наклеп.
Ганжу не зачепили. Ходив на волi й не знав, хто його врятував.
Нiчого не сказав про це Ганжi. Хоч, може, й не одну нiч потiм не спав: а що як дядько Василь i справдi сплутався з ворогами народу?.
Були й такi думочки. Але ж не поiхав, не сказав, що помилився, беручи пiд захист Ганжу!
Отака вона, вдячнiсть людська!..
Засопiв, заблимав ображено, вилiз з-пiд кожуха. Розпарене тiло одразу ж став пробирати морозець: бач, як вибiлив двiр. Вкрив памороззю i траву, i машину, бiля якоi ведмедем топчеться Павло: боiться одходити.
Незабаром свiтатиме. Твердохлiбовi й годинник не був потрiбен: як кожна людина, що народилася й виросла в селi, вiн якимось шостим чуттям вiдчував плин часу.
Ось йому вiдповiв якийсь молоденький, початкуючий пiвник: не змiг навiть доспiвати до кiнця – зiрвався на нотi найвищiй; ось загорлав басовито сусiдський… ще один… ще… І невдовзi по всьому селу, з двору в двiр котилося невсипуще пiвняче пiяння.
Село просиналося.
Твердохлiб пiдiйшов до машини. Павло ворухнувся йому назустрiч, висока, ще батькова, шапка була мов посипана сiллю.
– Не замерз?
– Так щоб сказати, то й не дуже…
– Паняй додому… І передаси бригадировi, що я наказав сьогоднi тебе не чiпати.
В хатi було сонно й тепло. Твердохлiб полiз до буфета, бо Маруся iще вчора помила та прибрала, дiстав шклянку, налив перваку. Не повну, а трохи бiльше половини, щоб не розiбрало.
– Зачекай, дам щось загризти.
– Та я уже й так…
– Зачекай, зачекай.





