На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Біль і гнів. Книга 1» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Біль і гнів. Книга 1

Автор
Дата выхода
26 ноября 2021
🔍 Загляните за кулисы "Біль і гнів. Книга 1" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Біль і гнів. Книга 1" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Анатолій Дімаров) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
У романі «Біль і гнів» Анатолій Дімаров веде далі почату в «І будуть люди» розповідь-епопею про щоденні клопоти жителів полтавського села Тарасівка. Їм здавалося, що минулося найстрашніше – примусова колективізація, голодомор, масові репресії. Та невдовзі наспіла чорна година – воєнне лихоліття, а на зміну одним нелюдським порядкам прийшли не менш жорстокі. Як вестиметься тарасівцям, на чий бік стануть? Автор, як і зазвичай, не береться виписувати якусь громадянську позицію, свідомо уникає прямих характеристик героїв. За них говорять їхні вчинки, думки, прагнення. «Я писав про життя. І все», наголошував Анатолій Дімаров. А висновки має робити сам читач. «Біль і гнів» не уникнув цензорської руки, безжальних скорочень. Та навіть в урізаному варіанті був відзначений Шевченківською премією. Видавництво «Фоліо» перевидає роман, який автор повністю відновив.
📚 Читайте "Біль і гнів. Книга 1" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Біль і гнів. Книга 1", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Довжелезна валка порипувала возами, стукотiла колесами, майже не здiймаючи пилюки – вимочений дощами, продутий вiтрами, гостинець був твердий, мов iз каменю.
Іван дивився, дивився захоплено: «Господеньку, а простору! Та пусти сюди тищу пiдвiд – i то не заповнять!» – i в його свiтлих, неспокiйних очах мерехтiв щирий подив. Може, вперше за все свое життя вiдчув Приходько неосяжнiсть землi, на якiй йому судилося прожити, i свою перед нею нiкчемнiсть. Це ж ми супроти цього усього – наче комахи! Їй-бо, як комахи!.
– Мефодiю, ходи-но сюди!
Курочка блимнув сонним оком, спитав:
– Що там?
– Та йди пошвидше!.. А то прозiваеш!
Появився Мефодiй. Примостивсь коло Йвана, дзьобнув гострим носом повiтря, голосно чхнув.
– На здоров’я! – вiдiткнувся луною Іван. – Хотiв запитати: куди оцей гостинець веде?
– Куди?.. У Полтаву, мабуть.
– А далi куди?
– Гм, далi… Кудись та веде…
– А я так думаю: дорозi оцiй кiнця-краю немае!
– Таке й скажеш – немае! Десь та мусить бути кiнець.
– А от немае! – уперто Іван. – Тягнеться цей гостинець – хоч сто рокiв iдь по ньому – до кiнця не доiдеш… Ех, була б моя воля, кинув би все: i Федору, й хазяйство, прихопив би синiв та й покотив би оцим гостинцем, куди очi дивляться, iхав би й iхав, через усi, якi е на свiтi, землi, роздивлявся б, як рiжнi люди живуть… Того пiдвiз, того пiдсадив – розпитував би, хто вiн такий i яка йому випала доля…
– Так би ти й зумiв по-iхньому! – заперечив Курочка.
– Навчився б, – Іван переконано. – Голод навчив би, як по-iхньому хлiб та вода… Зате ж i свiту побачив би!..
І таке, мабуть, привидiлося Йвановi, що вiн аж замовк. І засiяне рiденькою щетиною, помережане дрiбненькими смiхотливими зморшками обличчя його стало, як у дитини.
А валка рухалася й рухалася, похитуючи головами коней, порипуючи сонно возами, i Курочка знов задрiмав – напустив бiленьку плiвку на очi…
Їхали до пiзнього вечора.





