Дама з покритою головою. Femme couverte

Блiдий, замислений Рiшар д’Етан озирнувся до герцога:

– То з ким же ми тепер, мiй брате? З дофiном чи англiйцями?

Герцог знову стривожено глянув на герцогиню Жанну. Їi обличчя стало сiрим, наче з каменю. Невже знову? Знову це кляте балансування на краю прiрви? Мiж братами, кузенами, дядьками й племiнниками, де усi одне одному родичi як не по кровi, так за шлюбними угодами.

– Бачить Бог i Пресвята Дiва, я хотiв лише нейтралiтету, миру в своiх володiннях… Як стану на бiк дофiна – англiйцi не вiдпустять Артюра, коли ж пiдтримати короля Генрi – дофiн знову натравить на нас Пантьеврiв…

Пантьеври! Герцогиня важко видихнула.

Як же вони iй осточортiли! Одвiчнi заколотники iз примарним правом на Бретонське герцогство, але чiпкi й плодючi, як бур’яни. Чотирьох синiв породила кульгава дияволиця Марго де Пантьевр: усi мiцнi, бунтiвнi та злопам’ятнi. Дурноголовi й невихованi, жодноi поваги до королiвськоi кровi.

– Варто триматися найсильнiшого, мiй брате, – багатозначно промовив Жиль де Шантосе, перекручуючи важкi каблучки на товстих пальцях, безперечно маючи на увазi союз iз Бургундiею.

– А ти що скажеш, Рiшаре?

– Якщо зректися англiйцiв, я втрачу Мант, якщо залишити дофiна – втрачу Етан. Майже рiвнозначно з погляду рiчних доходiв.

Герцог Жан нахмурився. Як не крути – вони програють, Бретань програе. Пiдтримка будь-якоi сторони коштуватиме його герцогству солдатiв, грошей та напевно котрихсь з прикордонних фортець. Холодну важку тишу порушив ясний i владний голос герцогинi Жанни, що перша опанувала себе:

– Нас нiхто зараз не змушуе обирати союзникiв.

Тож тримаймося нейтралiтету якомога довше. Чекатимемо, хто запропонуе бiльшу цiну та надiйнiшi гарантii.

Вона була не надто мудрою жiнкою, тому давала своi поради чоловiку прилюдно. Проте брати герцога давно звикли до ii манер. Зрештою, герцогиня була дочкою короля, тому мали б виказувати повагу, та й слова ii часто мали сенс.

Нарештi вимушена тривожна посмiшка освiтила суворе обличчя герцога. А вона мае рацiю, його мила Жанна! Раптом вiн згадав про Прюнеля, який мовчки стояв бiля графа д’Етана.

– Мiй брат Артюр вельми задоволений вашою службою, месье.

Фiлiпп ще раз схилив голову.

– У вас е бретонськi володiння?

– Так, вiд матерi я успадкував замок на кордонi з Анжу, в сеньйорii його свiтлостi графа д’Етана.

– Рiшаре, ти ж iще не вирiшив долю сердешноi мадемуазель де Кламсi?

– Нi, брате, не встиг, вона ледь досягла шлюбного вiку. То ж маю повернутися до цього питання.