Вітіко

Тринадцятого дня мiсяця лютого приiхало ще багато панiв iз Богемii та Моравii.

Чотирнадцятого дня мiсяця лютого князь уже не розмовляв, вiн дививсь у незавiшене вiкно на схiд, де жило ще багато галузок його роду, а коли в тому напрямi простяглися пополудневi тiнi, його руки пiд ведмежою шкурою заворушилися, князь намагався скласти iх. Єпископ подав князевi срiбного хреста, щоб той тримав його. До покою заходило дедалi бiльше людей. Лiкар пильнував коло князя, священики стиха бурмотiли молитви, i, день ще не згас, як князь кiлька разiв глибоко вдихнув, потiм повiки йому опустилися, риси обличчя застигли.

Лiкар подав рукою знак, що вже кiнець.

– Сталося, – мовив епископ. – Вiн отримае велику винагороду за те добро, яке вчинив, i простять йому те мале, де вiн грiшив. А от проти нього грiшили дуже багато.

Адельгайда пiдiйшла до великого хреста Спасителя, що стояв у покоi, стала навколiшки i обiруч обняла його. Їi обличчя зблiдло, як у небiжчика, а очi запали ще глибше, нiж у нього. Владислав стояв бiлiший за побiлену стiну.

Решту дiтей вивели до iншоi кiмнати.

Вiтiко пiшов, подався до своеi кiмнати i дозволив потоку слiз ринути зi своiх синiх очей.

Тiльки-но князь склепив повiки, з брами виiхав посланець. Начерат мав у замку людей наготовi, а в усiх селах мiж замком Гостою i Прагою мав запасних коней.

Отож сiмнадцятого дня мiсяця лютого Владислав, син князя Владислава, зiйшов на престол князя Богемii.

Натомiсть Владислав, син князя Собеслава, втiк до Моравii.

Тепер до замку Гости зiбралися значнi люди обох земель: Начерат, Здик, Смiл з обома синами, вiйськовий проводир Бен, Домаслав, Славiбор, Немой, Зната, Мiлота, Собен, Бенеда та iншi. З навколишнiх жуп посходилися жупани, а з Праги прибуло багато високих i низьких людей.

Вiсник, якого епископ Здик посилав до князя, не встиг доiхати до його смертi.

Пiсля попереднiх готувань, пишно оздоблене золотом, чорним оксамитом i самоцвiтами тiло померлого князя повезли до Праги на прикрашених конях у супроводi тих, хто був у фортецi, й тих, хто приеднався по дорозi.

Новий князь, коли вони доiхали до Праги, вийшов назустрiч iм i з усiма своiми радниками, воiнами, священиками, заможними мiщанами i панами, якi приiхали здалеку, а також простолюдом провiв тiло до церкви Святого Вiта, а потiм до церкви у Вишеградi i, нарештi, до останнього мiсця спочинку, де Собеслава поховали коло його батька Вратислава i матерi Сватави.

Вiтiко був присутнiй на похоронi.