Вітіко

А за хвилину запитав: – Хто виступав?

– Зната, син Таса, висловив пропозицiю, – вiдповiв Вiтiко, потiм Здик, епископ Оломоуцький, вихваляв твого небожа, а згодом Начерат, другий син Таса, вiдрекомендував його в довгiй промовi, а потiм усi гукали його iм’я i вже нiхто бiльше не виступав i нiкого не слухали.

– А що казав епископ Сильвестр? – запитав князь.

– Вiн прокляв цей вибiр, – мовив Вiтiко, – а оскiльки вони не вiдступилися вiд нього, зрiкся своеi посади. Вiн просив передати, що скоро буде тут.

– А решта? – запитав князь.

– Старий лех Болемiл довго промовляв за тебе, а також жупан Дiвiш, – вiдповiв Вiтiко.

– А де хрестик? – запитав князь.

– Вiтiко полiз у свою шкiряну куртку, дiстав червону оксамитову скриньку й подав князевi. Князь узяв ii, дiстав хрестика, поцiлував, знову поклав до скриньки i сховав ii до дерев’яноi скринi за лiжком.

– Гаразд, – сказав князь i махнув рукою Вiтiко, щоб той вийшов, а сам обернувся до стiни i вже не розмовляв. Вiтiко вийшов iз покою.

Наступного дня князь викликав Вiтiко. В покоi були ще його дружина Адельгайда, донька угорського князя Альмуса, князева донька Марiя, дружина австрiйського маркграфа Леопольда, крiм того, його найстарший син Владислав, Бореш, каштелян Гости, два священики, двое богемських панiв i лiкар.

– Я скликав вас, пiдступiть ближче, – мовив князь. Коли всi пiдiйшли, вiн казав далi: – Тобi, Вiтiко, я винен велику подяку, моя княгиня подбае про неi. А ви, решта, слухайте. Мiй батько, король Вратислав, збудував у Вишеградському замку нову церкву.

Вiн похований у нiй. Моя мати Сватава лежить коло нього. Поховайте мене коло них, як я помру. А тепер iдiть.

Того самого дня княгиня Адельгайда через Бореша викликала Вiтiко до себе. Бореш завiв його у велику комору, де лежали рiзнi речi. Там стояла i Адельгайда з двома жiнками. Побачивши Вiтiко, вона пiшла йому назустрiч, подала йому бiлу руку й мовила:

– Вродливий юначе, ти виконав важливе завдання. Князь високо цiнуе його.

Ми дуже вдячнi тобi. Я висловлюю цю подяку добрими i щирими словами. Вiзьми оце вбрання, вiзьми оцю зброю, вiзьми оцю кольчугу i вiзьми оцю скриньку з золотом, ти ще молодий, воно стане тобi в пригодi. Можеш узяти цi речi, подарунки князя вшановують i значних, i малих. А ще я тобi скажу наступне: лишайся таким, яким ти е тепер.

– Висока панi! – мовив Вiтiко. – Я, звичайно, недосвiдчений, але буду намагатися вивчити, чого потребуе чоловiк.