Вітіко

Той гомiн тривав якийсь час, аж поки ударом у дзвiн дали знак i в залi стало тихiше, а епископ Дзик пiдвiвся i мовив:

– Тепер настала черга нарад, що нам робити з посланцем.

Бен пiдвiвся i оголосив:

– Першим записався до слова Здик, превелебний епископ Оломоуцький.

Бен сiв, а епископ Здик вийшов трохи вперед на вiльний простiр, обернувся до зборiв i заговорив:

– Любi вiрнi та розважливi люди! На сьогоднiшнiх дуже важливих зборах виникла одна перешкода, хоча було б краще, якби ii не було. Оскiльки ця перешкода й досi тут, я зi своiм невеликим розумом i доброю волею запропоную постанову, яку ви можете або схвалити, або вiдкинути.

Дозвольте менi сказати спершу про те, що дае нам радiсть. Чеський народ жалiв нашого князя Собеслава, коли вiн ще малим хлопчиком був змушений утiкати зi своiм старшим братом Борживоем; чеський народ любив його, бо вiн замолоду воював як добрий лицар, помилявся, але виправляв своi помилки; чеський народ дуже радiв, коли вiн примирився зi своiм братом, великодушним Владиславом на його смертному одрi; чеський народ був удячний, коли пiсля смертi Владислава вiн зiйшов на князiвський престол, i ви всi воювали разом iз ним i допомогли йому перемогти пiд Хлумецом, коли Оттон Чорний iз допомогою нiмецького короля Лотара хотiв вiдiбрати в нього князiвський престол. Коли була викрита змова Мирослава i Стрежимира, що готували замах на Собеслава, i вiн повернувся до Праги, його зустрiли бамканням дзвонiв, зеленим гiллям i радiстю, бо народ, як уже минула небезпека, спiвав i танцював. Князь Собеслав уклав мир з усiма могутнiми князями, а подбавши про дружбу з ними, полегшив тягар народу, добре опорядив усi служби, збудував фортецi, спорудив кам’яницi в Празi i так добре опорядив замок, за мурами якого ми провадимо тепер раду, що вiн ще нiколи не був таким гарним; князь жив помiрковано, в його келиху вже не було п’янких напоiв, вiн нагромадив скарб для наступника i переймався тепер захистом кордону вiд Польщi, звiдки могла прийти небезпека. Наш обов’язок – ставитись до нього з удячнiстю i повагою, тож нумо доведiмо це, вирiшивши питання про теперiшню перешкоду з удячнiстю i справедливiстю, бо тiльки так i можна вирiшити його. А тепер я повинен сказати про сумне. Ясновельможний князь Собеслав захворiв, лiкар сказав, що невдовзi вiн вiдiйде, князь уже не матиме змоги виховати до зрiлостi свого сина, визначеного наступника, щоб той син твердо взяв обидвi землi в своi руки i мiг керувати ними.