Вітіко

Якщо збори терпiтимуть тут мою присутнiсть, я лишуся, а якщо виведуть мене, я пiду, нi з ким не розмовлятиму i повiдомлю князевi про перебiг подiй, хiба що мене тут затримають i вживуть проти мене суворих заходiв.

Сказавши, Вiтiко знову вклонився i стояв мовчки.

– Це вiдданий хлопець! – гукнув чийсь голос у заднiх рядах.

– Смiливий чоловiк! – гукнув ще один голос посеред зали.

Єпископ Здик пiдiйшов до дзвона i тричi вдарив по ньому. Вже нiхто не вигукував, але дехто гримотiв мечем. Зрештою гамiр ущух i епископ звернувся до зборiв:

– Порядок мае бути таким, що промови i звернення мають iти по черзi, як записано.

Сказавши, епископ знову сiв на свое мiсце, а Бен пiдвiвся, обернувся до Вiтiко й запитав:

– Твое iм’я Вiтiко?

– Вiтiко, – пiдтвердив юнак.

– А яке iм’я мав твiй батько? – запитав далi Бен.

– Мого батька звали Вок, – вiдповiв Вiтiко.

– Що ж, Вiтiко, сину Вока, – мовив Бен, – я вiйськовий проводир Бен, другий голова цих зборiв, запитую тебе: князь Собеслав послав тебе на наш з’iзд?

– Мене не послали на з’iзд, – заперечив Вiтiко.

– Тодi чому ти стоiш тут перед нами? – запитав Бен.

– Я стою сам по собi з проханням, яке вже висловив, – вiдповiв Вiтiко.

– А князь сам тобi дав золотого хрестика, якого ти показував? – запитав Бен.

– Своею рукою вiн вклав його в мою руку, – пояснював Вiтiко, – то мав бути лише знак, що я маю доручення вiд нього.

– А чому князь не послав на збори якого-небудь леха нашоi держави? – запитав далi Бен. – Чому не наполягав, щоб хто-небудь iз цих зборiв привiз йому звiстку, а послав тебе, майже хлопця?

– Не знаю, – вiдповiв Вiтiко. – Вiн сказав: «Ти маеш чесне обличчя, ти виконаеш мое доручення».

Пiсля цiеi вiдповiдi Бен мовчав i якийсь час вагався. Збори теж мовчали. Потiм озвався Болемiл:

– Запитуй далi!

– Вiтiко, – запитав Бен, – а коли тобi дозволять лишитися, ти теж захочеш говорити?

– Я б цього не робив, якщо до мене не звернуться з запитанням, – вiдповiв Вiтiко.

– Я бiльше не запитую, – кинув Бен i пiшов на свое мiсце.

Тiльки-но вiн сiв, знову, як i тодi, коли заходив Вiтiко, зала загомонiла, бо сусiди або ж чоловiки, якi сидiли неподалiк один вiд одного, стали обговорювати питання.