Вітіко

Вiн вигукнув:

– Я Болемiл!

Пiсля цього вигуку запанувала глибока тиша, i Болемiл почав говорити:

– Я б тепер ще не виступав, бо вважав, що не настала ще пора говорити нам, але оскiльки моi попередники вже висловились i дiйшла черга до мене, я скажу наступне: я прожив багато рокiв i багато бачив. Я знав ще давнього римського iмператора Генрiха IV, що сперечався зi святим отцем Григорiем i жив однiеi пори з нашим князем Вратиславом, князем, що став королем. Вiдколи того князя коронували як короля, я прослужив ще понад п’ятдесят рокiв.

Такого свята в Богемii ще нiколи не було i нiколи вже не буде: в День Святого Вiта князя i його дружину Сватаву, що померла чотирнадцять рокiв тому, коронували в королiвських шатах i помазали в соборi Святого Вiта, коронував iх архiепископ Трiрський Егiльберт, а князi, епископи, всi лехи Богемii i весь народ кричали: «Велике спасiння i благословення помазаному вiд Бога королю Вратиславу!» Тодi лунали пiснi, якi тепер уже майже забутi. Я дiзнався, як той король упав iз коня й помер. Я знав його сина Бржетислава, що правив вiсiм рокiв, а потiм його вбили в лiсi коло Крживоклату. Я був свiдком кривавих битв, якi точилися за князiвський престол, бо за панування Бржетислава скасували перехiд престолу до найстаршого. Я знав брата i наступника Бржетислава Борживоя, що спершу був змушений воювати за владу з Ульрiхом iз Брно, а потiм зi Сватоплуком з Оломоуца, зазнавши вiд нього поразки. Я бачив, як Сватоплук протягом свого дворiчного панування знову був змушений воювати з Борживоем за престол i як вiн пiд час цiеi боротьби з лютi винищив увесь рiд вршiв, а потiм убили i його самого по той бiк Карконошiв. Я знав i другого брата Бржетислава: доброго Владислава, змушеного провадити криваву боротьбу за свiй князiвський престол i в Празi, i в цьому замку з Борживоем та польським королем, його приятелем. Крiм того, я знав i третього брата Бржетислава, нашого теперiшнього доброго князя Собеслава, я був разом iз ним у великiй битвi пiд Хлумецом, яку вiн був змушений провадити супроти зазiхань Оттона Чорного, щоб мати змогу лишитися князем у Богемii. Отак вiдбувалися тi подii. Ми зiбралися тут пiд час тяжкоi хвороби, яка вразила нашого князя, щоб, коли його покличе Господь, не тiльки дiйти думки, як тепер уникнути глибоких ран, якi були б завданi нашiй нещаснiй краiнi та ii людям, якби виникла боротьба за спадковiсть на тронi, а й придумати, як можна уникнути таких лих у майбутньому.