Вітіко

Ти бачив лiкаря коло князя?

– Нi, – вiдповiв Вiтiко, – тiльки його помiчникiв.

– Вiн у Празi й заходив до мене, – сказав епископ, – i розповiв, що не мине й пiвмiсяця, як князь помре.

– Лiкар, може, й знае про це, – стенув плечима Вiтiко, – а мое завдання зовсiм iнше.

– Це буде великий з’iзд, на який збереться багато людей, – розповiдав епископ, – i якщо на цьому з’iздi Господь Бог не подбае про утвердження правди, а далi випробовуватиме ii, князь тут уже нiчого не змiнить. Ти ще маеш батька-матiр?

– Тiльки матiр.

– Тобi, мiй сину, було б краще, – порадив епископ, – посидiти коло матерi, поки це все минеться.

– Це вже неможливо, – мовив Вiтiко.

– А князевi байдуже, чи вiн ще тепер уже знатиме, що вiдбуваеться, а чи дiзнаеться потiм, – зауважив епископ.

– Я ж пообiцяв йому, – нагадав Вiтiко.

– А якщо я тобi анiтрохи не допоможу? – запитав епископ.

– Тодi я сам виконуватиму свое завдання, – не поступався Вiтiко.

– Ти дав надто поквапну обiцянку, – дорiкнув епископ.

– Я обдумав ii, – захищався Вiтiко.

– Як обдумуе молодiсть, – зiтхнув епископ. – Тож як тебе звуть?

– Вiтiко.

– Далi я не розпитую, – махнув рукою епископ. – Іди до свого заiзду, не спiлкуйся з людьми i не втручайся в розмови, скажи одному з моiх людей, де тебе знайти, i я потрiбноi години пришлю тобi звiстку.

– Гаразд, – кивнув головою Вiтiко, – я слухатиму вас.

– Ну, поводься добре, мiй сину, – попрощався епископ i легенько поклав руку на тiм’я юнака, а потiм прибрав ii.

У передпокоi тепер було багато людей. Один чоловiк провiв Вiтiко сходами вниз. Вiтiко назвав йому свiй заiзд. Потiм воротар вiдчинив йому браму й випустив на вулицю. Тiею самою дорогою, якою прийшов, Вiтiко повернувся до заiзду.

Вiтiко довелося чекати кiлька днiв. Вiн ходив у мiсто, придивлявся до кам’яниць, якi стояли мiж дерев’яних будинкiв, виходив на довгий дерев’яний мiст над Влтавою i знову повертався в свою кiмнату.

Третього дня мiсяця лютого до заiзду Вiтiко прийшов чоловiк вiд епископа Сильвестра i переказав прохання епископа, щоб юнак наступного ранку був ошатний, бо прийде один священик i поведе його на з’iзд лехiв. Вiтiко пообiцяв.