Вітіко

– Що ж, нащадки старого Пржемисла можуть опинитися в небезпецi, – мовив червоний вершник, – наш князь Собеслав i далi товаришуе з уже зблiдлим iмператором Лотаром, давав йому людей для його iмператорських подорожей, вiдвiдував його, а одного разу з п’ятьма тисячами людей i з великою пишнотою та численними подарунками iздив на день народження iмператора в Мерсебург. Вiн дружитиме i з королем Конрадом, що дав його синочку ленне володiння, а якщо мiж королем Конрадом i гордим герцогом Генрiхом у Саксонii чи десь-iнде спалахне вiйна, князь Собеслав зi своiми людьми поiде допомагати королю, i в такому разi вiйна може тривати дуже довго.

– А ти теж був у Садскiй? – запитав Вiтiко.

– Я там не був, i всi, хто тут iде, не були там, – вiдповiв червоний вершник, – туди iздили тiльки досвiдченi, а також тi, хто хотiв iз якихось причин.

Трохи згодом червоний вершник озвався знову:

– А тепер я трохи розкрию тобi нашi намiри. Я i всi, хто зi мною, iдемо на схiд, глянь на оту рiвнину просто перед нами, туди, де росте деревце, там шлях вiдходить убiк до краю, який називають Моравiею, а оскiльки ти нам iз власноi волi повiдомив, що ти iдеш на пiвнiч, тож ми, напевне, й розстанемося там.

– Так воно й буде, – погодився Вiтiко.

– А коли ти знову десь натрапиш на нас, – запрошував червоний вершник, – то пiд’iдь до нас i будь нашим товаришем.

– Але вiн мае зректися свого звичаю, – крикнув ззаду Велислав, – iхати ступою!

– Подорожуючи, я iду тiльки ступою, – вiдповiв йому Вiтiко, – а в iншi часи можу й по-iншому.

– А ми навiть у подорожах не iздимо ступою, – сказав Велислав.

– Тодi ви маете коней для перемiни, – зауважив Вiтiко.

– Шкiряний мае слушнiсть, – погодився червоний вершник. – Вiн береже свого коня, а ми занапащаемо iх, вiн розумний, а ми легковажнi.

Тим часом вершники доiхали до деревця, де шлях розгалужувався.

– Бачиш, ми iдемо цим шляхом праворуч, – мовив червоний вершник.

– А я iду по тому, що йде просто вперед, – нагадав Вiтiко.

– Ну, шкiряний, бувай здоровий! – попрощався червоний вершник.

– Щасливоi дороги i не шукай одразу сварки з людьми, на яких натрапиш на шляху! – гукнув Одолен.

– Якщо вони не спричинять, я й не шукатиму, – вiдповiв Вiтiко.

– Веселоi подорожi! – гукнув Велислав.

– І тобi! – крикнув Вiтiко.

– Бувай здоровий! – попрощався Бен.

– Повертайся швидше до нас! – гукнув син Начерата.

– Бувайте здоровi! – побажав Вiтiко.