Вітіко

З-пiд його складчастого чорного плаща визирав свiтло-коричневий нижнiй одяг. На плащ спадало довге каштанове волосся. Перед ним стояло ще двое чоловiкiв, i вiн розмовляв iз ними.

– На луку Глур iдiть о п’ятiй годинi, – казав вiн, – тодi з половиною ви зможете впоратись.

– Авжеж, – мовив один iз чоловiкiв.

– Ви повиннi обстругати зрубаний лiс з сонячного боку i змiцнити кутки, – наказував вiн далi.

– Так, – мовив другий чоловiк.

– Ну, а тепер iдiть i повiдомте менi, коли зробите.

Чоловiки пiшли до дверей i вийшли.

Чоловiк, що сидiв за буковим столом, тепер дивився на Берту i Вiтiко двома великими синiми очима.

Берта ступила кiлька крокiв до нього й промовила:

– Батьку, ось хлопець, що прийшов у лiс, iде за своiм щастям i хоче скувати собi долю. Сьогоднi недiля, тож вiн спочивае i молився в лiсi. Я розмовляла з ним на луцi Шпер i привела його тобi.

Чоловiк iз каштановими кучерями пiдвiвся, пiдiйшов до Вiтiко й запросив:

– Ласкаво прошу до мого дому!

– Я приймаю ваше запрошення, – сказав Вiтiко, – i хотiв би вибачитись за свiй несподiваний прихiд.

– Якщо вас привела моя донька, то ви бажаний гiсть, – припрошував господар, – i були б бажаним навiть тодi, якби прийшли самi, бо мiй дiм гостинний.

– Мене звуть Вiтiко iз Пржица, – представився Вiтiко.

– Я Генрiх, – назвався господар.

– Цей вершник хоче сьогоднi пiднятися на Три Сiдала, – пояснила Берта.

– Якщо ви, Вiтiко, – сказав господар, – по дорозi на добру службу зайшли до мого дому, то пообiдайте з нами, потiм я дам вам чоловiка, що проведе вас до Трьох Сiдал.

– Я з удячнiстю приймаю ваше запрошення на обiд i пропозицiю сiсти, а от меч вiдстебнути не можу, бо маю звичай завжди, де тiльки можна, мати його при собi, щоб його не забракло, коли буде потрiбний, – вiдповiв Вiтiко.

– Тут ви маете слушнiсть, – погодився Генрiх, – а коли повернетеся з Трьох Сiдал, буде вже нiч, то, може, заночуете в нас?

– Завтра вранцi я iду далi, – заперечив Вiтiко, – та й лишив свого коня у вугляра на Мiхелi, тож маю ще сьогоднi повернутися туди.

– Гаразд, тодi ми так органiзуемо час, щоб було зручно вам, – запевнив Генрiх.

Сказавши, вiн обернувся до столу, висунув два стiльцi, показав на один i сiв разом iз Вiтiко. Потiм звернувся до Берти:

– Іди до матерi i скажи, що ми маемо гостя.

Берта пiдiйшла до простiнка i повiсила свiй вiнок на цвях.