Вітіко

– Повинно бути гарним, – казав вершник, – а меч мае бути добре загартованим проти ударiв i тиску. Цього ти на ньому не побачиш.

– Авжеж, – кивнула дiвчина.

Вершник узяв пiхви, потримав iх i вклав меч усередину.

– А тепер, дiвчино, признавайся, як тебе звуть, – сказав вiн.

– Берта, – вiдповiла вона. – А вас?

– Вiтiко, – мовив вiн. – А скiльки тобi рокiв?

– Шiстнадцять, – вiдповiла дiвчина, – а скiльки рокiв вам?

– Двадцять. Я народився за дев’ять рокiв по тому, як убили богемського князя Сватоплука.

– Я й думала, що ви дуже молодi, – мовила дiвчина.

– І ти, Берто, живеш у лiсi?

– У лiсi, та ще й десь, – вiдповiла вона. – Я вже казала вам, що ми маемо трохи вище звiдси будинок. Там ще стоiть будинок батька подружки, що спiвала зi мною, бiльш нiчого.

– А церква у вас е?

– Церква стоiть за п’ять годин ходу звiдси у Фраюнгу, – вiдповiла дiвчина. – А коли вiд нашого дому пiднятися на сто крокiв угору, а потiм пройти пiвгодини до Мiхелю, де живуть вуглярi, там стоiть темно-червона висока дерев’яна хижка, а в хижцi е рiзьблена з дерева свята Богородиця з малятком Ісусом.

Їi освятив епископ. Перед хижкою стоять низенькi лави, щоб можна було стати навколiшки й помолитися. Ми молимося там. За хижкою ростуть горобини, i тi горобини тягнуться аж до нашого дому. А тепер розкажiть менi щось про себе.

– Мiй рiд невiдомий, – вiдповiв вершник, – але не завжди був таким.

– А куди ви подастеся, коли завтра виiдете звiдси? – запитала Берта.

– У Богемiю, – вiдповiв вершник.

– У Богемiю? – здивувалася дiвчина. – А чому не йдете до нового короля Конрада або до нашого герцога Генрiха?

– Тому, – пояснював вершник, – що на пiвднi Богемii жили в Лiсовому краi моi предки. За давнiх часiв, багато сотень рокiв тому, коли ще не було Нiмецькоi iмперii, а в краiнi франкiв, яка була дуже велика, панували смiливi мажордоми похилих лiтами королiв, один чоловiк iз роду князiв Урсiнi в Римi, якого, як i мене, теж звали Вiтiко, внаслiдок цькувань ворогiв, якi вдерлися в краiну, подався зi своею дружиною, дiтьми, родичами та вiйськовим почтом у пiвнiчнi краi i дiйшов аж до Дунаю.

Звiдти вiн хотiв напасти на Богемiю. Але Воен, князь Богемii, первородний син князя Мнати, який був ще поганином i ненавидiв християн, вийшов з вiйськом назустрiч Вiтiко, завдав йому поразки й перебив майже всiх його людей.