Вітіко

– А як ви будете поглядати, щоб ворогу було страшно? – знову запитала дiвчина.

– Не знаю, – вiдповiв вершник, – але дивитимусь так, як казатиме серце, i ворог зрозумiе. На тебе я дивлюсь приязно, бо приязно ставлюся до тебе.

– Ви кажете, до захисту треба готуватись, тож ви пiдготувалися? – запитала дiвчина.

– Я хочу бути вершником, – вiдповiв юнак, – i тому навчився дбати про коня i iздити верхи на ньому. Я вчився i нападати, i оборонятися, вчитимусь i на вiйнi й побачу, як командують загоном.

– Тож ви хочете бути проводирем? – запитала дiвчина.

– Якщо зможу, так, – вiдповiв вершник.

– А у вас гарний кiнь?

– Анi гарний, анi бридкий, – вiдповiв вершник, – але серед добрих вiн один iз найкращих. Вiн здоровий i дужий, розумний i вiрний. Я люблю його, i вiн любить мене i йде за мною.

– А якоi вiн мастi? – запитала дiвчина.

– Сивоi.

– А чому ви не маете нiякоi прикраси на головi, як iншi родовитi чоловiки? – запитала дiвчина.

– Я не високого роду, – вiдповiв вершник, – i шолом дуже дорогий менi.

Розповiдаючи, вершник пiдняв шолом i показав його дiвчинi. Вона оглянула i торкнулася пальцем м’якоi шкiри.

– А вам не дуже жарко, коли ви ховаете свое довге волосся в шоломi? – запитала вона.

– Набагато гарячiше, коли волосся коротке, – пояснив вершник, – але спека i холод чоловiковi мають бути байдужi. Всi давнi народи любили довге волосся, i воно захищае й вiд ударiв.

– А решта вашого одягу теж зi шкури тiеi тварини? – запитала дiвчина.

– Тiльки панцер, а решта з тоншоi шкiри, – вiдповiв вершник. – Дехто ставить ще металевi пластини, а в мене тiльки шкiра.

– Ви взяли з собою меч навiть у лiс, – проказала дiвчина.

– Я завжди маю його при собi, хiба що сплю вдома в безпечнiй кiмнатi, – пояснив вершник. – Меч – це водночас i меч, i щит.

– А вiн гарний? – запитала дiвчина.

– Дивись!

Вершник повернув пiхви до себе, дiстав меч i подав його дiвчинi.

– Ох, що за знаки! – вигукнула дiвчина.

– Це святий Петро з ланцюгом, – пояснив вершник, – бо ми маемо його за нашого святого покровителя: адже наш рiд походить iз Рима. Оте, що ти бачиш навколо нього, – прикраса.

– А ота iнша штука? – запитала дiвчина.

– Теж прикраса.

– Дуже гарне зображення, – похвалила дiвчина.