Вітіко

Потiм Любомир сказав Вiтiко:

– Тебе проведуть у твою кiмнату, хай тобi добре спиться пiд нашим дахом.

– Нехай ваш перший нiчний спочинок у нашому домi буде добрим, – побажала Болеслава, – i прокидайтесь радiсно, як властиво у вашi роки.

– Амiнь, – закiнчив Любомир. – Бувайте здоровi, моi родичi!

– З Богом! – гукнули чоловiки.

Чоловiк у бiлому вбраннi тепер знову вiдчинив стулку дверей, одна з жiнок пiшла попереду з восковою свiчкою, Болеслава – вслiд за нею, пiсля Болеслави пiшла друга жiнка i трое дiвчат.

Потiм вийшов Любомир, присвiчував йому Слава. А Вiтiко сказав чоловiкам, якi стояли навколо:

– Бувайте здоровi i не згадуйте лихом!

Пiсля цих слiв чоловiки пiдступили до Вiтiко й подали йому руки.

– На добранiч iз нашою гостиннiстю i нашою охороною в цьому домi! – побажав чоловiк, якого Любомир назвав Растиславом.

– На добранiч! Бувай здоровий! Нехай тобi добре ведеться! – гукали iншi чоловiки.

– На добранiч! – побажав iм Вiтiко.

Коли всi вiдступили вiд Вiтiко, стало видно чоловiка, що сидiв на нижньому краi столу.

Вiн сказав:

– Спочивайте з Богом, i ти, молодий гiсть, спочивай iз Богом.

– Спочивайте з Богом, велебний отче! – вiдповiв Вiтiко.

Чоловiки розступилися i хотiли пропустити Вiтiко до дверей. Але вiн сказав:

– Спершу ви.

– Спершу Вiтiко! – гукнув хтось iз них.

Вiтiко вийшов iз дверей, Радим попереду свiтив йому. Потiм пiшли зi скiпками решта. Останнiм iшов чоловiк у темнiй сутанi.

Радим провiв Вiтiко до його свiтлицi, запалив там гнiт срiбноi лампи i вийшов.

Вiтiко ще походив трохи по кiмнатi, посидiв трохи на стiльцi, проказав вечiрню молитву, роздягнувся, погасив лампу i лiг на лiжко. Його сон був такий, як йому бажали, а прокинувся вiн так, як i казала Болеслава.

Прокинувшись, Вiтiко одразу пiшов у стайню доглядати свого коня.

Коли зiйшло сонце, Радим покликав Вiтiко до Любомира i повiв його сходами до великоi свiтлицi, оббитоi дубовими панелями. В нiй стояв високий дубовий хрест iз розп’ятим Спасителем.

Там було багато стiльцiв, довгий стiл i чимало молитовних ослiнчикiв. Вiкна були розмальованi образами Спасителя, янголiв i святих. У тiй залi зiбралися всi, хто вчора був присутнiй на вечерi.

– Я запрошую тебе, Вiтiко, – промовив Любомир, – побути з нами на службi Божiй.

– Звичайно, буду, – вiдповiв Вiтiко.

Потiм усi, хто був у залi, пiшли сходами вниз, вийшли з подвiр’я i пройшли мiж хатами до великоi i високоi благочинноi церкви.