Вітіко

Далi стояла вродлива дiвчина в темно-синьому вбраннi з фiалковим поясом. Їi коси були чорнi, очi – чорнi, щоки – рожевi, а вуста – не менш червонi, нiж вишнi в саду. Далi стояли чоловiки i юнаки. Здебiльшого вони були в бахматих темних уборах. Нiхто з чоловiкiв не мав зброi. А жiнки та дiвчата мали широке темно-сiре або буре вбрання й гарно вишитi пояси.

На столi стояла величезна макiтра з теплим молоком, яке наливали в кухлi й подавали людям. Якийсь слуга подав кухоль й Вiтiко. Вiтiко випив, поставив кухоль на стiл i пiдiйшов до Ровна.

– Це Людмила, моя дружина. – Потiм пiдвiв до дiтей i пояснив: – Це Мiш, мiй синочок, а це Дюрантiя, моя донечка.

Потiм пiдвiв до дiвчини в темно-синьому вбраннi й представив ii:

– Це Дiмут, моя сестра.

Потiм показав на чоловiкiв, якi стояли далi, й пояснив:

– Це Ярош, мiй дядько, зi своiм первородним сином Лутою та iншими родичами, а це мiй дядько Стан зi своiм первородним сином Бранiшем та iншими родичами, це мiй дядько Бетлеб iз сином Пореем, цей мiй двоюрiдний брат Вацлав, це мiй двоюрiдний брат Мiшек, це мiй брат Дуда, а це мiй брат Велiш.

Потiм Ровно повiв Вiтiко до жiнок i мовив:

– Це Сватислава, дружина Стана, це Млада, дружина Бетлеба, це Рiхса, дружина Бранiша, а це Юта, дружина Порея. Молодших чоловiкiв та дiвчат я не називаю, ти й сам познайомишся з ними. Всi вони прийшли привiтати тебе, а потiм пiдуть у своiх справах.

Обернувшись до всiх родичiв, Ровно вигукнув:

– Це Вiтiко з Плани, наш сусiд i наш гiсть!

Пiсля цих слiв чимало людей пiдiйшли ближче i подали Вiтiко руку. Іншi просто вклонилися, люди мало-помалу почали виходити з кiмнати.

Вiтiко пiдступив до Людмили, дружини Ровна, i сказав:

– Я приiхав до Ровна, бо бачив його в день виборiв у Вишеградi i вiн мiй сусiд, я провiдав його для розмови з ним.

– Ласкаво прошу до нашого дому i до нашого роду, – запросила Людмила.

– Друзi мого брата – моi друзi, – вiдповiла дiвчина.

Пiсля цих слiв ранковi привiтання скiнчилися i люди розiйшлися.

Ровно вивiв Вiтiко надвiр. Вони вийшли з брами на смужку землi, що вела вiд башти. Там Вiтiко побачив, що велика чотирикутна башта стоiть серед болiт. По греблi вони вийшли на мокру луку, де вряди-годи полискували озерця та струмки.