Сповідь з того світу

Мужi стояли на смерть… Кров, руки, очi – усе було перемелено жорстокими жорнами… Побачив Михайло i кiлька замордованих жiночих тiл – не встигли сховатися. Або не захотiли, залишившись зi своiми чоловiками до кiнця.

Надивившись на цю страшну картину, вiн пiшов понад берегом. Ішов усе швидше, немов хотiв застати хоча б когось iз живих у цьому царствi мертвих. Раптом десь почувся жiночий крик. Михайло прискорив ходу, а тодi побiг.

Дощ перейшов, та сонце все одно не наважувалося виходити з-за густих хмар. Вони й далi висiли над самою землею, чекаючи вiтру, аби вiн поволi посунув iх далi.

– Рятуйте! – знову розпачливо вигукнула жiнка, порушуючи цю мертву тишу.

Степовик ударив ii в лице так, що вона впала на землю. Озирнувся. На галявинi було чимало обрiв, однак кожен iз них займався своiми справами, а за ним спостерiгало лише декiлька.

– Давай трахни ii. Ти ж мужик, чи хто? – вишкiрився Бiда.

Вожаку степовикiв, що виконував цю екзекуцiю, така думка прийшлася до вподоби, однак вiн цього не показав.

– Чекай, – стримав iнший на ймення Недоля. – Ти, Половий, маеш дати iй вибiр.

Вожак вiдвернувся i сплюнув.

– Ми, обри, нiкому вибору не даемо. Мае бути завжди по-нашому, беремо, що хочемо. За нами – сила, а отже, ми можемо робити те, що нам заманеться.

Недоля посмiхнувся:

– Ти помиляешся, Половий. Згадай собi, як колись сам стояв перед вибором? Де б ти був зараз, якби я не пiдiйшов до тебе та не запропонував двi дороги: лiворуч i праворуч?

Половий мовчав.

– Тинявся б ти зараз помiж Доном, Волгою та Окою у пошуках нових пасовищ для своiх ведмедiв! Тодi ти послухав мене, тож тепер ти – цар! Цю корону ти здобув, грабуючи багатi землi слов’ян. Та чи зможеш ти ii втримати? Чи зможеш насолодитися всiм награбованим?

Половий мить постояв мовчки, тодi зазирнув в очi своеi жертви. Жiнка тремтiла вiд страху, однак не побоялася глянути на нього. Із розбитоi губи текла кров, та, незважаючи на це, вона була тодi дуже гарною.

– Я даю тобi вибiр, – почав степовик. – Ти менi вiддашся – i я перестану тебе бити. Навiть нагодую. Якщо нi – ти помреш.

Схоже, для жiнки вибiр був очевидний.

– Лiпше смерть.

Половий поглянув на Недолю, той мовчав. Обровi не сподобалася ця вiдповiдь, вiн дуже хотiв, щоби жiнка зробили «правильний» вибiр, тому пiдняв ставки.

– Я заберу тебе за Дон, до свого дому. Будеш моею дружиною i царицею.