Сповідь з того світу

Я вже виходжу, тiльки не стрiляйте! – простогнала я з машини й повiльно вийшла. – Прошу вас, не треба. Ми вам вiддамо все…

– Закрий пащеку. А тепер пiшли вперед. Туда!

Вiн показав на придорожнi кущi, що розлого розрослися обабiч дороги. Там панував густий морок, запах бiди i смертi подував звiдти.

– Прошу вас, не треба… – почала благати я, Іван же досi стояв мовчки. Балонова куртка його була у грязюцi, iз розбитого обличчя текла кров.

– Я сказав – туда! Як будете мене злити, н-на, пострiляю, н-на! – ще раз повторив «даiшник».

– Ми не хочемо вас мочити, – раптом втрутився у розмову iнший бандюга, старший за цих трьох. – У нас, кицю, справа е до твого чоловiка. Вiн добрим людям дорогу перейшов, тому нам треба дешо йому пояснити. Якщо будете нормально поводитися – вийдете звiдси живi-здоровi.

При цих словах Нед-Недоля (я уже пiзнiше довiдалася його iм’я) перевiв погляд з мене на Івана.

– Пiшли, – скомандував «даiшник».

Я пiдiйшла до Івана узяла його за руку, стиснула.

Його штовхнули у спину – i ми поволi пiшли до кущiв. Попереду крокував Нед, позаду нас – трое iнших. Тiльки ми опинилися за кущами, як старший раптово обернувся i блискавично вдарив Івана в живiт. Іван присiв, я тут же накрила чоловiка собою.

– Прошу вас, не треба, ми вам усе вiддамо!

Четверо виродкiв стали надi мною.

– Ну шо, гандон, тепер ти поняв, за шо тебе пресонули? – спокiйно запитав Нед.

– Догадуюся, – вiдповiв Іван.

– Тодi хулi ти бикуеш, раз такий догадливий? А, тiпа патрiот, да? Нацiонально свiдомий? Мiй шеф правду каже: з такими, як ти, бендьорами недобитими, iнакше не можна.

А ти хоч знаеш, хто мiй шеф? Догадуешся, пацанчик?

– Та пiшов ти… – гаркнув Іван i тут же отримав iще один удар, цього разу ногою. Тодi знов. Я скрикнула i щiльнiше закрила його собою вiд ударiв, так що i менi дiсталося: копали добряче, рiзкий бiль пройняв тiло, а перед очима все миготiли «шкари» сорок п’ятого розмiру. Нарештi спинилися. Я продовжувала закривати голову руками, тулячись до свого чоловiка.

Вiн обiймав мене, намагаючись хоч якось уберегти вiд побоiв. Лице його було страшне, закривавлене, в очах свiтився страх, тiльки, як я здогадалася, не за себе.

Роздiл 6

Нечиста сила

Нарештi побоi припинилися. Бандити, зачувши свiжу кров, збуджено кружляли навколо своiх жертв, розминаючи кулаки. Бiльше не били – Нед стримав. Іван з Марiею лежали, скулившись на бруднiй травi.