Пригоди бравого вояка Швейка

І боронь боже, щоб тобi, паскуднику, спало на думку скаржитися на щось, коли прийде iнспекцiя та спитае, чи е якiсь скарги, Ти, негiднику, повинен, виструнчившись, козирнути й вiдповiсти: «Насмiлюсь доповiсти, нема. Я всiм задоволений». Ну, як це ти скажеш, мерзотнику? Повтори.

– Насмiлюсь доповiсти, нема. Я всiм задоволений, – повторив Швейк з такою милою мiною, що штабний тюремний наглядач пошився в дурнi, сприйнявши це за щиру вiдданiсть i чеснiсть.

– То скидай штани i чимчикуй в пiдштанках до шiстнадцятки, – лагiдно сказав вiн, проти своеi звички не додаючи вже нi «паскудника», нi «негiдника», нi «мерзотника».

У шiстнадцятiй камерi Швейк зустрiвся з дев’ятнадцятьма чоловiками без штанiв. Це були тi, про яких було зауважено в паперах: «Streng beh?ten, beobachten». За ними ревно наглядали, щоб, бува, не драпонули.

Якби пiдштанки були чистi, а на вiкнах не було грат, то могло б на перший погляд видатися, що ви потрапили до роздягальнi якоiсь лазнi.

Швейка прийняв вiд фельдфебеля Ржепи староста – неголений паруб’яга в розхристанiй сорочцi. Записав його прiзвище на клаптику паперу, прибитому на стiнi, й повiдомив:

– Завтра у нас буде справжня кумедiя. Нас поведуть у каплицю на проповiдь. Ми стоятимемо в пiдштанках якраз пiд амвоном. Ото буде смiху!

Як i в усiх тюрмах, у гарнiзоннiй тюрмi була каплиця – улюблене мiсце розваги в’язнiв.

Просто служби Божi й проповiдi розганяли тюремну нудьгу. Тут iшлося не про те, станеш ближчим до Бога, чи нi, а просто тiшила надiя знайти дорогою – в коридорах або у дворi – кинутий недопалок сигарети або сигари. Невеличкий недопалок, який валявся в плювальницi чи десь на землi в пилюцi, вiдсував Бога далеко на заднiй план.

А вже самi проповiдi – що то була за комедiя, що за смiхота! Фельдкурат[97 - фельдкурат – австр. вiйськовий священик. За правами i чином прирiвнювався до капiтана.] Отто Кац був, зрештою, дуже симпатичною людиною. Його надзвичайно цiкавi проповiдi чарували, розсiювали тюремну нудьгу.