Пригоди бравого вояка Швейка

Але несподiвано обсипало його чиряками: два сiли на горлi, два на плечах, i вже нiяк йому було корчитись i битись об пiдлогу, бо не мiг анi головою поворухнути, анi сидiти, анi лежати. Дiстав гарячку i в гарячцi все вибалакав лiкаревi пiд час обходу. Але тi його чиряки в’iлися нам, бо вiн ще три днi пролежав мiж нами й дiставав iншу дiету: вранцi каву з булочкою, на обiд суп, пiдливу з кнедлями, ввечерi кашу або суп, а ми, на суворiй дiетi з промитими шлунками, змушенi були дивитись, як той жере, плямкае, сопе i, нажершись, гикае.

Цим вiн пiдкосив трьох iз пороком серця, i вони теж зiзнались.

– Найкраще, – зауважив один iз симулянтiв, – удавати божевiлля. Поряд iз нашою палатою е таких двое: учителi. Один удень i вночi безперестанку кричить: «Вогнище Джордано Бруно ще димиться! Вiдновiть процес над Галiлеем!» А другий гавкае, спочатку тричi поволi: «Гав, гав, гав», – потiм пiдряд п’ять разiв швидко: «Гав-гав-гав-гав-гав», – i знову поволi, i так без упину. Витримали вже понад три тижнi.

Я спочатку теж хотiв удати божевiльного, що з’iхав з глузду на релiгiйному грунтi, й збирався проповiдувати про непогрiшнiсть Папи Римського, але кiнець кiнцем за п’ятнадцять крон роздобув у одного перукаря з Мaлоi Стрaни рак шлунка.

– А я знаю одного сажотруса iз Бржевнова, – додав iнший хворий, – той вам за десять крон викличе хiба ж таку гарячку, з вiкна вистрибнете.

– Дурницi! – заперечив другий. – У Вршовiце е одна повитуха, то вона за двадцять крон так вправно викрутить вам ногу, що лишитеся калiкою аж до смертi.

– Менi викрутили ногу за п’ятiрку, – почувся голос iз лiжка пiд вiкном, – за п’ять крон i три кухлi пива.

– Менi моя хвороба коштуе вже понад двi сотнi, – заявив його сусiд, висхлий, мов тичка, – назвiть менi яку-будь отруту, котроi б я ще не приймав. Не знайдете! Я живий склад отрут. Я вже пив сулему, вдихав ртутнi випари, хрупав миш’як, курив опiй, пив настоянку опiю, посипав хлiб морфiем, ковтав стрихнiн, заливався розчином фосфору в сiрковуглецi й пiкриновою кислотою.

Я зiпсував собi печiнку, легенi, нирки, жовчний мiхур, мозок, серце i кишки. Нiхто вже не збагне тепер, яка в мене хвороба.

– Найкраще, – пояснив хтось бiля дверей, – впорснути собi гасу пiд шкiру на руцi. Моему небожевi пощастило: йому вiдрiзали руку по лiкоть, вiн спекався вiйни та мае спокiй.

– Ось бачите, – сказав Швейк, – все це кожен мусить витерпiти заради найяснiшого монарха. І промивання шлунка, i клiзму.