Пригоди бравого вояка Швейка

Гадаю, «за грати» означае – до камери, а це не так уже й погано.

– Не дуже-то в нас розперiзуйся, – зауважив полiцай, на що Швейк вiдповiв:

– Я дуже скромна людина й буду вдячний за все, що ви для мене зробите.

У камерi на нарах в апатичнiй позi сидiв замислено якийсь чоловiк. Вiн, свiдчили його очi, не вiрив у те, що скреготiння ключа в дверях може означати для нього вихiд на волю.

– Мое шанування, добродiю, – мовив Швейк, сiдаючи бiля нього на нари. – Чи не знаете випадково, котра година?

– Я вже живу поза царством годин, – вiдповiв замислений чоловiк.

– Тут непогано, – вiв далi розмову Швейк. – Ось i нари зроблено зi струганих дощок.

Серйозний панок не вiдповiдав. Вiн пiдвiвся й почав швидко походжати невеличким простором помiж дверима й нарами, немовби поспiшаючи щось урятувати.

Швейк тим часом зацiкавлено оглядав видряпанi на стiнах написи. В одному з них якийсь в’язень присягався небом, що оголошуе вiйну полiцii не на життя, а на смерть. Текст проголошував: «Начувайтесь! Влетить i вам!» Один в’язень написав: «Ідiть пiд три чорти, пiвнi!»[51 - Чхав я на вас, пiвнi! (Йдiть пiд три чорти, пiвнi!) – полiцейськi в Чехii за часiв Австро-Угорщини носили каску з пiвнячими пiр’ями.

] Інший просто стверджував факт: «Я тут сидiв 5 червня 1913-го, й зi мною поводилися пристойно. Йозеф Маречек, крамар iз Вршовiце». Та був тут i напис, що вражав своею глибиною: «Змилосердься, великий Боже…» – а пiд цим: «Поцiлуйте мене в ду…». Лiтери «ду…» були, однак, перекресленi, а збоку написано великими лiтерами: «ФАЛДУ». Поруч якась поетична душа написала вiршi:

Ой сиджу я пiд вербою

побiля потоку

та згадую iз журбою

свою чорнооку.

Панок, що бiгав помiж дверима й нарами, немов на змаганнi з марафонського бiгу, нарештi зупинився, задиханий, знову сiв на свое мiсце, стиснув голову в долонях i раптом заволав на все горло:

– Випустiть мене! Нi, вони мене не випустять, – промовив вiн сам до себе. – Не випустять, та й годi.

Я тут уже вiд шостоi години ранку.

На нього раптом найшла щирiсть, вiн випростався й запитав Швейка:

– Чи ви часом не маете при собi ременя, щоб я мiг покласти цьому край?

– Вiд усiеi душi радий вам прислужитися, – вiдповiв Швейк, знiмаючи ремiнь. – Я ще нiколи не бачив, як люди в камерi вiшаються на ременi. Прикро лише одне, – говорив вiн, оглядаючись довкола, – що тут немае жодного гака. Ручка вiконна вас не витримае.