Пригоди бравого вояка Швейка

Кубок був повний, i кожна манiпуляцiя фельдкурата супроводилась вигуками, що котилися солдатськими шеренгами: «Оце так хильнув!».

Цю процедуру фельдкурат повторив двiчi; потiм ще раз пролунало: «На молитву!» – i вiйськовий оркестр для пожвавлення настрою заграв «Боже, храни нам цiсаря». Пiсля цього команди: «Шикуйся!» i «Кроком руш!».

– Позабирайте цi манатки, – сказав фельдкурат Швейковi, показуючи на польовий вiвтар, – бо ж треба порозвозити, що в кого брали.

Вони поiхали тими самими дрожками й чесно все повернули власникам, за винятком пляшки церковного вина.

Вiдiславши нещасного вiзника до комендатури, – мовляв, там йому заплатять за всю цю довгу подорож, – вони повернулися додому, i враз Швейк звернувся до фельдкурата:

– Насмiлюсь запитати, пане фельдкурате, чи повинен прислужник бути того самого вiрування, як i той, кому вiн прислужуе?

– Звичайно, – вiдповiв фельдкурат. – Бо iнакше вiдправа була б недiйсна.

– Тодi, пане фельдкурате, сталася велика помилка, – сказав Швейк.

Фельдкурат глянув на Швейка, хвилину помовчав, потiм поплескав його по плечу i сказав:

– Випийте церковного вина, що залишилося в пляшцi, i вважайте, що ви знову вступили до лона святоi церкви.

Глава XII

Релiгiйний диспут

Швейк, бувало, цiлими днями не бачив пастиря солдатських душ. Фельдкурат дiлив свiй час мiж виконанням духовних обов’язкiв та гульнею i приходив додому дуже рiдко, звичайно брудний, невмитий, як кiт пiсля прогулянок по дахах.

Повернувшись додому, коли ще мiг ворушити язиком, фельдкурат перед сном розмовляв iз Швейком про високi цiлi, про духовний екстаз i радiсть мислення. А iнколи намагався говорити вiршами, цитував Гейне.

Швейковi довелося вiдправляти з фельдкуратом ще одну польову службу в саперiв, куди помилково викликали й iншого фельдкурата, колишнього вчителя Закону Божого, людину надзвичайно релiгiйну. Вiн дивився на свого колегу з великим подивом, особливо коли той запропонував йому ковток коньяку iз Швейковоi польовоi фляжки, яку Швейк завжди носив iз собою на такi релiгiйнi церемонii.

– Коньяк доброi марки, – припрошував фельдкурат Отто Кац. – Випийте i йдiть додому. Я вже сам усе залагоджу, i до того ж менi треба побути на свiжому повiтрi, щось сьогоднi трохи болить голова.

Побожний фельдкурат, з осудом похитавши головою, пiшов геть, а Кац, як звичайно, блискуче зiграв свою роль.