Кращий вік для смерті

– На пiвдень?

– Ну, так… І я поки не уявляю, як це зробити. Ти побувала в Таунi?

– Цiеi зими. Перейшла по льоду… І теж ледве ноги винесла.

– Ну, ми з тобою холодiв не дочекаемося… Якi думки?

– Нiяких, – чесно зiзналася Бiлка. – Дорога одна – через мiст. А там – снайпери з того боку, снайпери з цього… А в тебе якi?

– Нам на пiвдень, – сказав Книжник. – І рiчка тече з пiвночi на пiвдень.

– Ну? – перепитала Бiлка.

– Це поки все.

– Чому все?

– Тому що для цього плану потрiбен човен або плiт.

– Їх у нас немае.

– Тодi стати птахом i перелетiти на iншу сторону повiтрям.

– І як ти збираешся стати птахом?

Книжник розвiв руками.

– Не знаю.

– Ну що ж… – констатувала Бiлка. – Хороший у нас план. Слушний.

– Іншого немае.

Книжник запакував атлас у рюкзак i встав.

– Я розумiю, що це звучить безглуздо, але доведеться дiяти за обставинами. Як ти думаеш, ми зможемо знайти союзникiв у Сiтi?

Бiлка мимоволi фиркнула.

– Зрозумiв, – кивнув Тiм. – Давай-но зайдемо в Сiтi так, щоб за течiею бути вище моста.

– Добре, – сказала Бiлка, застрибуючи в сiдло. – Тепер ти тримаешся за мною i виконуеш будь-якi команди. «Будь-якi» – означае будь-якi. Інакше нарiкай на себе. Не хочу тебе лякати, але чели з Сiтi – малоприемнi типи.

Тiм теж видерся на коня i пiдiбрав поводи.

– Зате ми з тобою приемнi, – буркнув вiн. – Приемнiше вже нiкуди!

– Ближче поки не пiд’iжджаемо, – скомандувала Бiлка з похмурим обличчям. Обходимо Сiтi з пiвночi на вiдстанi.

* * *

Спочатку по них ударив кулемет, а вже потiм Бiгун побачив вершникiв. Стрiляли над головами, але щойно кулi засвистiли навколо, загiн залiг у високiй травi. Можна було повзти, але вiд коней далеко не вiдповзеш, тому Бiгун демонстративно встав на повний зрiст, а слiдом за ним пiдвелися Облом, Свин, а потiм й iншi мисливцi.

Вершникiв було небагато, десятка пiвтора, але з ними в одному строю рухалися два легких вози з кулеметами – ган-кари, i кожен з них коштував двох десяткiв бiйцiв.

– Фармери, – неголосно сказав Облом йому в потилицю.

Але це Бiгун i сам бачив. Загiн наближався, охоплюючи мисливцiв Парку пiвколом.

– Не стрiляти, – про всяк випадок попередив Бiгун iнших. Але дурнiв не було.

Вiзники розгорнули ган-кари, стрiлки за кулеметами взяли мисливцiв на прицiл, i тiльки тодi з ряду кiнних виiхав вершник – темноволосий i засмаглий до чорноти чел iз довгим хвостом волосся на потилицi.