Кращий вік для смерті

Регулярно з’являтися в Парку вона перестала приблизно три зими тому, пiсля смертi Сунь-Вийми. Подейкували, що у неi е лiгво десь неподалiк, але вистежити ii не вдавалося.

Пiсля того як Пройду знайшли повiшеним униз головою на старому осокорi бiля каруселi, охочих шукати притулок Бiлки не знаходилось.

Вождi, тодi ще iншi, змирилися з тим, що вона – вiдрiзана скибка. Тримати таку серед герл – як гратися з гранатою, а якi виродки могли вiд неi народитися – то й самому Нещадному невiдомо. Навiщо псувати уклад?

Тож вона була сама по собi, плем’я – саме по собi, i це влаштовувало i Бiлку, i вождiв.

Коли старi вождi зустрiлися з Нещадним i владу над плем’ям отримали Облом, Нога, Свин та Бiгун, Бiлка з’явилася в Парку востанне, напевно, щоб iще раз натякнути: тримайтеся вiд мене подалi!

Ось тодi ii i бачив Книжник.

Вiн пам’ятав ii ще кiдом – маленьку, незграбну, швидку, як блискавка. Їхнi матерi, нехай про них забуде Нещадний, жили поруч, i Книжник змалку навiть дружив iз Бiлкою.

Але це було ще до того, як Сухорукий навчив його читати, i единими друзями Тiма стали книжки. Тобто дуже давно, бiльше десяти зим тому. Книжник не був упевнений, чи пам’ятае його дiвчина. Особливоi надii на це не було. Але, якщо навiть i пам’ятала, що це змiнювало? Зовсiм нiчого. У свiтi, де дитина з перших хвилин пiзнае гiрку iстину, що життя коротке, дитяча дружба – не надто звична рiч.

– Чуеш, Бiлко, – обережно вимовив Свин, намагаючись не робити зайвих рухiв. – Ти той… Вiддай.

Свин нiколи не був красномовним, але зараз перевершив самого себе. Книжник буквально вiдчув, що цей опецькуватий, як мiцний кабан, низькорослий хлопець вiдчувае себе не в своiй тарiлцi. Свин, напевно, пам’ятав, як виглядав Пройда, що висiв униз головою на деревi, i якою поганою смертю помер Сунь-Вийми, i тому поводився стримано.

– Ти ж не потягнеш усю тушу, – примирливо сказав Облом. – Бери собi хоч який кусень – i гайда.

Бiлка стояла мовчки, а от звiр на ii плечi гучно клацнув – недружелюбно, скорше навiть загрозливо.

– Ти ж не будеш iз нами битися через м’ясо? – запитав Нога.

Бiлка повела плечем, i звiр, що сидiв згори, миттю шмигнув у каптур.

Вождi напружилися. Книжник готовий був заприсягтися, що вони ледве не кинулися врозтiч, коли вона смикнула рукою з пiстолетом. От що значить слава, яка йде попереду тебе!

– Я вiзьму печiнку, – сказала Бiлка стиха. – І шмат зi спини.

– Гаразд, – квапливо мовив Облом.