Кращий вік для смерті

У будь-якому випадку, рухаючись на схiд, Бiлка з напарником мали опинитися у Мейн-Бриджi, iнакше iм рiчки не перетнути, а значить, вони обов’язково виявляться мiж двома вогнями: челами Сiтi i челами Тауна.

«Головне – не запiзнитися, – подумав Бiгун, крокуючи вiдразу за авангардом загону, – i постаратися перехопити iх на територii Сiтi».

Нинi у взаеминах iз племенем Сiтi настав не найкращий перiод, але Бiгун був впевнений, що домовиться з ними про тимчасове перемир’я для затримання втiкачiв. Як укласти союз, не кажучи правди про втiкачiв, Бiгун поки не знав, але не мав сумнiву, що що-небудь придумае.

* * *

Човен вирiшили на водi не залишати. Поодинцi б Бiлка його на берег не витягла, а вдвох подужали. Вiдтягли до найближчого чагарника, замаскували, пройшлися, замiтаючи слiди, але абсолютно замести борозну, залишену днищем на вологому грунтi, не вдалося.

Потiм почалося найважче, бо ж тягнути на власному горбу вантаж близько ста фунтiв – це складнiше, нiж разом iз цим вантажем плисти в човнi, хоч i по страшному i небезпечному Болоту.

Через пiвмилi такоi ходьби Книжник вiдчув наполегливе бажання застрелитися. Або здатися в полон, що було гiрше, нiж застрелитися. Взагалi хотiлося померти, бо тягти рюкзак, який важив не менше, нiж ти сам, здавалося неможливим: на кожному кроцi Тiма водило з боку в бiк, i вiн не йшов – тягся слiдом за Бiлкою, невпевнено переставляючи обважнiлi ватянi ноги.

Дiвчина теж зменшила хiд, згинаючись пiд вагою ношi. Стало зрозумiло, що з таким вантажем iм далеко не пiти, але викинути хоч щось було шкода.

До заходу, коли сонце вже наполовину сховалося за горизонтом i перестало пригрiвати потилицi, вони вийшли до староi дороги. Колишне чотирирядне шосе вилося серед полiв, зливаючись iз густим зеленим килимом, що вкривав округу скiльки сягало око. Подекуди в цьому килимi вже проскакували жовтуватi вiдтiнки початку осенi, подекуди виднiлися вигорiлi пiд лiтньою спекою прогалини пожухлоi трави, тiльки бетону було практично не видно, i гайвей вгадувався по залишках огорожi та у перекошених остовах стовпiв освiтлення, що досi стирчали на роздiловiй.

Незважаючи на дику втому, Книжник не полiнувався вiдкрити атлас i звiритися з картою. Це довелося робити по стовпчику на узбiччi з ледь прочитуваними цифрами «32» на згнилiй майже до прозоростi табличцi.