Кращий вік для смерті

Один iз розвiдникiв випiрнув iз кущiв бiля верби, яку вони втрьох розглядали, i заклично замахав руками.

– Точно там, – Бiгун поправив автомат на плечi й рушив до дерева, вже не ховаючись. – Не бздiть, бро… Їх там давно немае.

Свин з Обломом перезирнулися i рушили слiдом за Бiгуном.

Знизу будинок Бiлки теж було не розгледiти. Для того, щоб побачити люк, треба було пiднятися до середини стовбура.

– А якщо вони там? – запитав Свин боязко.

– Зара перевiримо. – Облом поправив автомат за спиною i приготувався лiзти вище.

– Охолонь, – Бiгун притримав його за плече. – Куди преш, бро? Жити набридло?

– Ти ж сам сказав, що iх там немае, – образився Облом. – Шо хапаеш?

– Хочеш здохнути першим? – запитав Бiгун байдуже. – Валяй! Лiзь нагору, долбоне! Ну!

– Я шо?.. – здувся Облом. – Я нiчо…

– Давай-но вниз, бро… Побалакаемо… – Бiгун повернувся до вождiв спиною i почав спускатися.

Вiн зiстрибнув з величезного вербового стовбура, i вони вiдiйшли в сторону, подалi вiд челiв, що стояли групою.

– Слухай, чуваче, – сказав Свин неголосно, звертаючись до Бiгуна, – якщо у вас проблеми, давай я зганяю. Пiднiмуся нагору, кину всередину подаруночок, – вiн продемонстрував на широкiй долонi зелене яйце гранати, – i все!

Бiгун зiтхнув стомлено.

– Я ж сказав – вони потрiбнi нам живими. Чим ти слухаеш, Свине? Дупою? Ми залишили плем’я на Шамана… Як ти думаеш, вiн буде радий зайняти твое мiсце?

– А якого хрiна я вiддам Гребеню свое мiсце? – обурився Свин.

– Тому що небiжчику нiяк не бути вождем, – пояснив Бiгун.

– Я вже зрозумiв… – вiдгукнувся Свин похмуро. – Гаразд, командуй. Але так, щоб вони, – Свин ледь помiтно повiв масивним пiдборiддям у бiк челiв-мисливцiв, – не бачили.

– Годиться, бро… Ти – наймогутнiший! – розвiв руками Бiгун.

Очi його трохи примружилися, що мало б означати доброзичливiсть i усмiшку.

Облом просто усмiхнувся.

– Спритний, – стиха покликав Бiгун.

Вiд групи челiв вiдокремився той, кого називали Спритним – сухий, довготелесий хлопець iз густим чорним волоссям, зiбраним хвостом.

– Живiть вiчно, вождi!

– І ти живи вiчно, бро…

– Що думаеш?

Бiгун кивнув у бiк верби.

– Двое пiднiмалися, потiм спустилися. Є слiди мотузок на корi.

– Щось опускали вниз?

– Так.

– Куди пiшли?

– Ще не знаю, Бiгуне.