Листи до полковника

– Це все тому, що ми не пiшли до Єви на день народження, – мовила вона. – Я б на ii мiсцi теж образилася.

Марiсабель скоса кинула на неi погляд, у якому вiдбилося все, що вона думала про перспективи Дилдиного самотнього сорокалiття. Але тема не вартувала розвитку. Втiм, подавати неймовiрну новину отак вiдразу, без ефектноi паузи, не хотiлося. Та й присутнi були не всi, кого б Марiсабель хотiла бачити в цей момент. Отже, вона сексуально затяглася сигаретою й сперлася на парапет, розсунувши лiктями Горобця з Вiдкривачкою.

– Як повiдомляють компетентнi джерела, – прорiк Бейсик, – Єва Миколаiвна не залишилась на самотi.

І замовк, урочисто дивлячись на Марiсабель. Один-нуль. Спробувала б вона тепер бовкнути про щось свое. Зашикали б насмерть.

– Що, невже Блiнбергу обломилося? – припустив Лисий. Всi прикололися, але ненадовго; з розрiзнених вигукiв утворилася тиша.

– Ну? – нетерпляче писнув Горобець.

Бейсик насолоджувався.

Вiдкривачка зiскочив з парапета й кiлька разiв пройшовся туди-сюди по алеi, ледь не збивши з нiг Дилду, яка запобiжно вiдскочила вбiк.

Дивовижно, але на його простуватiй фiзiономii вiдбувалася мисленнева робота. Зупинився раптово, з-пiд його кросiвок вилетiла хмарка пилюки, як вiд колiс автомобiля, що рiзко загальмував. Обернувся до Бейсика:

– Стар?!

– Стар, – трохи розчаровано, хоч i не без поваги пiдтвердив той.

– Уб’ю гада.

Дилда здригнулася, спiткнулась об бордюр. Лисий i Горобець перезирнулися, намагаючись збагнути уривки iнформацii; випитувати повнiшу версiю було стрьомно.

Лише Марiсабель, випустивши в небо вузенький, нiби мiнiатюрний смерч, струмiнь диму, вимогливо мовила:

– Не зрозумiла.

– Шо тут незрозумiлого, – процiдив Вiдкривачка. – Я завжди казав, що вiн сука найостаннiша. Поперся. Ще й з подаруночком, мабуть. За нашi бабки. Сволота.

Бейсик хихикнув. Вiн нiколи не видавав усю цiнну iнформацiю вiдразу, тiльки порцiями. І всi про це знали.

– Ну? – не витримала Марiсабель. Два-нуль.

– Не треба шкодувати грошi на прощальний подарунок улюбленiй вчительцi, – iгноруючи однокласницю, проказав Бейсик й iнтимно пiдморгнув Вiдкривачцi; адже вони обидва й не думали здавати нiяких грошей.

 – Тим бiльше, що староста вiдпрацював за всiх. От тiльки не треба заздрити.

– Кому заздрити? – продзвенiла Дилда.

Бейсик розвiв руками:

– Питання, звичайно, цiкаве. Я б вiдповiв, що Євi: у ii вiцi!.. але, якщо подумати, – вiн скривився. – Килим у директриси… фi.