Дворушники, або Євангеліє від Вовкулаки

 – Ти он свое уже й забув, мабуть. Притерся до керiвноi посади.

– Правду кажучи, спочатку теж вити хотiлося, – напiвшепотом зiзнався Богдан, згадуючи першi днi на посадi завкафа. – Гиденький час. Але потiм, слава Богу, попустило. Тобi теж потрiбно через це пройти. Така собi начальницька iнiцiацiя. Перехiд у нову якiсть. Смерть попередньоi сутностi заради народження новоi. Архетип[1 - Архетип (тут) – формула людськоi поведiнки, зумовлена традицiею, що вироблена певним суспiльством.]. З пiдводного човна не подiтися нiкуди.

– Інiцiацiя, кажеш? – Бондаренко став недоречно серйозним.

– Ну. А що? – не зрозумiв такоi змiни Богдан.

Нiчого не кажучи, головред залив чай i сiв на мiсце. Чашки запарували. З боку могло видатись, що зараз почнеться магiчний ритуал. Та ж iнiцiацiя. Але хай там як, а швидше, нiж пара, кабiнет заповнила таемниця недоказаного.

– Ти теж сiдай, – показав головред на стiлець навпроти. – Серйозну розмову будемо розмовляти, пане професоре.

Лисиця сiв, не зводячи здивованих очей. Чиiхось чужих. З собою таких не брав. І нiчого схожого не очiкував.

– Є в мене до тебе пропозицiя, – почав iздалеку Бондаренко. – Власне, заради неi я й хотiв зустрiтися.

Богдан залишався здивованооким. Вивести могло тiльки те, що мало злетiти з головредових вуст.

– Зробiмо так, – не розкривав карти Бондаренко, – я все розповiм, а потiм вирiшимо, як дiяти далi.

– Годиться, – по-бiзнесменськи вiдрiзав професор.

– Тодi слухай. Я невипадково звернув твою увагу на слово «iнiцiацiя». Наскiльки менi вiдомо (хоча це й небагато) iнiцiацiя – це один з найдавнiших обрядiв родового суспiльства, суть якого – посвята юнакiв у наступний вiковий клас. Обставлявся цей обряд найрiзноманiтнiшими магiчними фiшками, на якi заморочувалися нашi ну дуже далекi родичi. Одна з них – ритуальнi перевтiлення. Найчастiше – у тотемних тварин (ведмедiв, вовкiв). Саме з цим пов’язана легенда про вовкулаку. Перевертня.

– Загалом. – Лисиця знову економить слова. Безтурботний вiдпускник нiяк не може в’iхати, куди хилить Бондаренко.

– Добре. Тодi слухай далi. Позавчора вбито жiнку. Молоду. Гарну. З багатих. Знайдено в лiсi. Недалеко вiд Гореничiв. Ну, знаеш, там, де багато крутих особнякiв. З перекушеним чи, скорiше, – роздертим горлом. Як написали експерти, зробив це вовк. Абсолютно справжнiй звiр. З Вишневого навiть привозили блодхаута.