Гойдалка

Кутовi свiтильники наповнювали капсулу рiвномiрним теплим сяйвом. Їi середину займали плетенi крiсла та масивний стiл з темного дерева. У протилежному вiд шлюзу кiнцi громадились рiзного розмiру металевi контейнери.

Наталiя переглянула кiлька з них i розчаровано зiтхнула:

– Ми помремо з голоду.

– Що там?

– Мотлох, – вона сiла в плетене крiсло. – Старовиннi дитячi iграшки.

– Ляльки?

– Так. Купа ганчiр’я.

– Родинна колекцiя Каспетiв, – Росо й собi пiдiйшов до контейнерiв. – Моi земнi предки збирали ляльок, одягнених у весiльнi сукнi… Ти знаеш, що таке весiльна сукня?

– Знаю.

– У тiй вашiй школi розповiдали?

– Нi, не в школi.

– Коли ти виходила за капiтана…

– …ми не одягали ритуального одягу i не запрошували родичiв, – Наталiя знайшла пiд столом сенсорну панель. – Дивись, тут е тривимiрний демонстратор. Також старовинний. Просто музей якийсь…

Росо вийняв з контейнера ляльку у пишному кринолiнi, розправив ii буфи i банти, посадив на стiл.

– Схожа на тебе.

– Вона потворна.

– Зовсiм нi. Дивись, яке платтячко.

– У такi платтячка та банти мене одягали на Нолi. Мене та iнших наложниць.

– У весiльнi сукнi?

– У рiзнi сукнi.

– Костюмованi оргii?

Наталiя не вiдповiла. Вона увiмкнула демонстратор. Простiр над столом розгорнувся величною панорамою гiрського кряжа. Вкритi кригою iкла скель сяяли пiд ультрамариновим небом. За мить вони побачили будинок зi шпилястим червоним дахом, людей у хутряному одязi та волохатого пса, що весело бiгав заснiженим подвiр’ям.

Зграйка молодi зiбралась бiля металевоi скринi, накритоi решiткою. Вони слiдкували за тим, як на решiтцi пiдсмажуються шматки м’яса, перевертали м’ясо щипцями. Засмагла дiвчина з довгим свiтлим волоссям видобула з кишенi металеву фляжку, надпила з неi, пустила колом.

– Твоi предки полюбляли смаженину, – констатувала Наталiя, вдивляючись у щасливе обличчя засмаглоi. – А також алкоголь… Он той дядько у бiлiй шубi, – вона кивнула на екран, – дуже на тебе схожий. Прапрадiдусь?

– Напевне, – смикнув плечами Росо.

– Я не вивчав свого родоводу. Але знаю, де це знiмали. Земнi Каспети багато столiть жили бiля Альпiйських гiр, серед предкiв були професiйнi альпiнiсти i гiрськi рятувальники.

– Гiрськi рятувальники, що колекцiонували бовванчикiв у весiльних платтях, – гмикнула клонка. – Досить дивне поеднання.

– Зацiкавилась iсторiею мого роду?

– Треба ж чогось робити.

– Треба думати, як будемо звiдси вибиратись.

– Я не поспiшаю.