Стрі-чен-ня

І тiльки тут я вгледiв, що то не волосся у чоловiчка довге – то в нього замiсть волосся житнi колоски, а лице i руки – чорнi, як земля.

І очi свiтяться червоним аж нiяк не од заграви.

В ту ж хвилю я прокинувся.

Над полями стояли вранiшнi тумани, i далеко на сходi займалась блiдо-рожева зоря.

В оддалених селах голосили когути.

Я зiбрався i рушив у дорогу.

І вже на першому чималому роздорiжжi згадав про той дивний сон, так легко забутий зранку. Там на роздорiжжi я надибав чотири запряженi волами пiдводи, що були повнi рiзного краму.

Добрi люди, що ними правили, були либонь усi до одного базарнi i жваво сперечались мiж собою. Там були чоловiки, жiнки та навiть двiйко дiтей-пiдлiткiв, хлопчик i дiвчинка, рокiв, мо’, по тринадцять-чотирнадцять од роду.

Я пiд’iхав ближче й спитав тих добрих базарних людей, як iхати до Нiжина, i вони менi майже в один голос повiли, що i самi туди iдуть, отож нам по дорозi, але iхати близ Чернiгова, мовляв, нiяк не можна, бо там на шляхах промишляють татарськi загони.

Я тому сказаному вiри не йняв i дорiкав добрим людям тим, що не можуть бусурмани чинити розбiй у цих мiсцях, у глибинi Украiни.

Менi перечили при цьому дуже завзято, а дехто висловив думку, що то нiякi не татари чинять беззаконня, то, мовляв, люди пана гетьмана Самойловича, котрому чимсь не догодили мiсцевi старшини.

– Нi, то Дорошенка! – кричав хтось iз возiв. – Із захiдноi сунуть. З-за Днiпра.

Врештi громада зiйшлась на тому, що iхати звичним торговим шляхом нiяк не можна, i треба пробиратись углиб заростей, туди, де сумирнi рiчечки Остер i Удай живлять древнi болота.

Тут я вперше i згадав баченого у снi польовика, i його слова згадав.

До вечора ми з добрими людьми стрiли ще декiлька чоловiк, що до нас приеднались i вже встигли розговоритись, перезнайомитись мiж собою.

Я припнув до пiдводи бондаря на ймення Матвiй свого коня, всiвся на краечок воза i, пихкаючи люлькою, з ним розмовляв.

– Знаете, як то лепсько, що ви оце до нас приедналися, – говорив Матвiй, додаючи у свою мову дивних словечок, бо був вiн iз Захiдноi ж Украiни родом i втiк iз рiдних краiв через свавiлля правобережного гетьмана.

– Ви ж людина вiйськова, зi зброею, та же i лепсько. А то розбiйники, розбiйники скрiзь, татари, козаки, москалi – всi розбiйники!

Я тiльки мовчки кивав головою i смалив люльку, щораз додаючи в неi тютюну. На землю спадав вечiр, сонце гасло, на пiвночi запалювались млявi зорi.