Вiрус. Науково-фантастична повість

– Це озеро вiдкрили англiйськi мандрiвники Рiчард Бертон та Джон Спек у лютому 1858 року, – говорив Патрiс, сидячи на травi i заклавши за вухо якусь екзотичну квiтку. – Геологи вважають, що воно було сформоване сiмдесять мiльйонiв рокiв тому. Щороку тут проходить чемпiонат з риболовлi, на який приiжджають рибалки з усього свiту.

– Може i нам прилучитися до такоi подii? – сказав Дмитро. – Порибалимо ще, наберемося досвiду, – помiтивши усмiшку на обличчi Степана, додав. – А що? Судячи з реакцii дiтлахiв, у нас непоганi успiхи як для першого разу.

– Тобi б тiльки змагатися з ким-небудь, – глянув на нього Макс. – Чи то люди, чи iдеi, чи якiсь унiкальнi бажання i плани. Тут ти – попереду i рiвних тобi немае.

– Вiрно, – погодився Дмитро. – Життя – це i е змагання, а перемагае той, у кого бiльша воля, витримка i терпiння.

– Отже, я можу сподiватися, що твоеi волi вистачить, аби все-таки завершити наш проект, – звернувся до нього Макс.

– Ця тема на час вiдпочинку закрита, – спокiйно вiдповiв Дмитро.

За розмовами не помiтили, як сонце почало наближатися до обрiю. Так закiнчився день перший вiдпочинку.

Роздiл 4. Екскурсiя

Три джипи, похитуючись i пiдстрибуючи на горбах, швидко iхали нерiвною дорогою. Саме такi машини могли долати значнi вiдстанi в природному розмаiттi цього краю, поеднуючи в собi силу та потужнiсть танку i мобiльнiсть авто. Величнi дерева – мовчазнi охоронцi спокою i таемниць африканського лiсу – вперто простягали свое вiття до сонця.

– Скiльки ще iхати? – намагаючись перекричати гуркiт мотору, вигукнув Дмитро, звертаючись до Патрiса.

– П'ять годин, не менше, – так само голосно вiдповiв гiд. – Втомились вiд екзотики?

– Нi, просто хочеться трохи походити, розiм'яти ноги, – нахиляючись до Патрiса, голосно сказав Дмитро. – Не звично так довго трястися в машинi.

– Хороша iдея! – вигукнув Степан. – Потопчемо невiдому землю i роздивимось краще довкола. Як гадаеш, Максе?

– Гаразд, – погодився Макс. Вiн дiстав рацiю i передав по нiй охоронцям, якi iхали попереду i позаду в джипах, щоб гальмували.

Три машини, проiхавши ще кiлька метрiв, одночасно зупинились.

Патрiс вистрибнув з джипу першим i терпляче чекав iнших.

– Бiдна моя спинка, – по-старечому мовив Степан, пiднiмаючи та опускаючи руки.