Собор Паризької Богоматері

Волоцюгою був Езоп; жебраком – Гомер, злодiем – Меркурiй…

Клопен перебив його:

– Ти, видно, хочеш забити нам баки своею тарабарщиною? К чорту, дай себе повiсити i не комизься!

– Пробачте, вельможний королю Алтинiв, – вiдповiв Гренгуар, не здаючись. – Не поспiшайте… Хвилинку!.. Послухайте… Ви ж не засудите мене, не вислухавши…

Його жалiбний голос потонув у гаморi, що панував навколо. Хлопчик ще з бiльшим, нiж досi, завзяттям шкрябав свiй казан, а до всього того якась стара жiнка саме поставила на розжарений тринiжок сковороду, повну сала; воно шкварчало на вогнi, i звуки тi нагадували крик дитячоi ватаги, яка женеться за карнавальною маскою.

Тим часом Клопен Труйльфу порадився з князем Єгипетським i зовсiм п’яним iмператором Галiлеi, а тодi пронизливо крикнув:

– Тихо!

Але сковорода та казан не слухалися його й продовжували свiй дует, тому вiн скочив iз своеi бочки, пхнув однiею ногою казан так, що той вiдкотився вiд дитини крокiв на десять, другою – перекинув сковороду й повагом вернувся на свiй трон, незважаючи на приглушений плач малого, нi на бурчання староi, вечеря якоi горiла красивим бiлим вогнем.

Труйльфу подав знак, i князь, i iмператор, i харцизники, й швендi стали пiдковою, оточивши Гренгуара, якого все ще мiцно тримали три пройдисвiти. То було пiвколо з лахмiття, милиць, мiшури, вил, сокир, тремтливих од пияцтва нiг, грубих голих рук, гидких, осовiлих i отупiлих облич. Клопен Труйльфу, немов дож перед сенатом, чи король перед палатою лордiв, або папа перед конклавом, пiдносився над усiм своiм рицарством злиднiв, по-перше, завдяки висотi своеi бочки, а подруге, завдяки якомусь гордовитому, грiзному й несамовитому виразовi, що запалював його очi i згладжував у дикому профiлi звiрячi риси розбiйника.

– Слухай, – сказав вiн Гренгуаровi, погладжуючи по-репаною рукою свое потворне пiдборiддя, – я не розумiю, чому б тебе не повiсити. Це, здаеться, викликае у тебе огиду, що, зрештою, цiлком природно; ви, поряднi городяни, до цього не звикли.

Можна собi уявити враження, яке справила ця пропозицiя на Гренгуара, що вже втратив надiю зберегти життя i ладен був скласти зброю. Тепер вiн знову всiма силами схопився за можливiсть порятунку.

– Хочу, звичайно, ще й як! – сказав вiн.