На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Собор Паризької Богоматері» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Легкое чтение, Любовные романы, Исторические любовные романы. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Собор Паризької Богоматері

Автор
Дата выхода
30 сентября 2020
🔍 Загляните за кулисы "Собор Паризької Богоматері" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Собор Паризької Богоматері" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Виктор Мари Гюго) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Неможливо уявити літературу ХІХ століття без Віктора Гюго (1802–1885) – французького поета, прозаїка, драматурга, публіциста. Для французів він – поет і громадський діяч, для всього світу – автор безсмертних книжок. Сам Гюго називав себе романтиком і залишився їм до кінця своїх днів.
«Собор Паризької Богоматері» – перший історичний роман у французькій літературі. Для опису собору та Парижу XV століття письменник вивчив багатий історичний матеріал. Головні герої вигадані автором: циганка Есмеральда, архідиякон Клод Фролло, дзвонар собору горбун Квазимодо (який уже давно перейшов у розряд літературних типажів). Але є в романі «персонаж», який об’єднує всі діючі особи та збирає докупи основні сюжетні лінії. Ім’я його винесено у назву твору. Це – собор Паризької Богоматері.
📚 Читайте "Собор Паризької Богоматері" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Собор Паризької Богоматері", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Друже мiй, – звернувся вiн до слiпця, – на тому тижнi я продав останню свою сорочку; оскiльки ви розумiете лише мову Цiцерона: vendidi hebdomade nuper transita meam ultimam chemisam![38 - Минулого тижня я продав свою останню сорочку (середньовiчна латинь).]
Сказавши це, вiн одвернувся вiд слiпого й пiшов далi; але слiпий теж рушив швидше, за ним, поспiшаючи i грюкаючи милицями та жебрацькими мисочками об брукiвку, кинулися паралiтик та безногий. І всi трое, штовхаючись, наступаючи нещасному Гренгуаровi на п’яти, завели свою пiсню.
– Caritatem![39 - Милостиню! (Латин.)] – почав слiпий.
– La buona mancia![40 - Подайте! (Іт.)] – пiдхопив безносий.
А паралiтик, завершуючи музичну фразу, повторював:
– Un pedaso de pan![41 - Шматок хлiба! (Ісп.)]
Гренгуар затулив вуха.
– О вавилонське стовпотворiння! – крикнув вiн i побiг. Побiг i слiпий. Побiг паралiтик. Побiг безногий.
А далi, в мiру того, як вiн заглиблювався у вулицю, безногих, слiпих, кульгавих, безруких, однооких i вкритих виразками прокажених ставало бiльше й бiльше: вони вилазили з сусiднiх провулкiв, з будинкiв, з пiдвалiв, i всi вили, ревли, скавулiли, звиваючись i шкутильгаючи, по пояс у грязюцi, мов слимаки пiсля дощу, сунули туди, де блищало свiтло.
Гренгуар, невiдступно супроводжуваний своiми трьома переслiдувачами, не знаючи до пуття, чим це скiнчиться, йшов розгублений серед натовпу, обходячи кульгавих, переступаючи через безногих, застряючи ногами в цьому мурашнику калiк, мов судно англiйського капiтана серед скупчення крабiв.
Спробував повернути назад. Але було вже пiзно. Весь цей легiон на чолi з трьома жебраками зiмкнувся за ним. І поет iшов далi, гнаний нестримним натиском юрби, страхом i водночас запамороченням, що перетворювало все довколишне на якийсь кошмарний сон.
Нарештi дiстався кiнця вулицi. Вона виходила на величезний майдан, де мерехтiли тисячi вогникiв, розсiяних у густому туманi ночi. Гренгуар кинувся туди, покладаючись на своi прудкi ноги, сподiваючись утекти вiд трьох калiк-примар, якi причепилися до нього.
– Оndе vas, hombre?[42 - Куди бiжиш, чоловiче? (Ісп.)] – гукнув паралiтик i, вiдкинувши своi милицi, помчав за ним: ноги у нього, певно, були найздоровiшi з усiх, якi будь-коли мiряли паризький брук.
Тим часом безногий, ставши на обидвi ноги, насунув Гренгуаровi на голову свою важку, залiзну жебрацьку миску, а слiпий палаючими очима глянув йому в обличчя.
– Де я? – спитав поет, зацiпенiвши вiд жаху.











