Ukrainian dream. «Последний заговор»

Марк вiдповiдав: «Я – у сто вiсiмнадцяту», натискав кнопку лiфта i спостерiгав за тим, як запалювалися, а потiм поступово згасали цифри: 10, 9, 7, 4, 3, 1. Дверi вiдчинялися, i вiн нахилявся до побитого дзеркала на бiчнiй стiнцi лiфта й поправляв зачiску. Цього разу вiн не подивився на себе у дзеркало: йому було абсолютно байдуже, який вiн мае вигляд, вiн любив Дашу й вiрив, що вона любила його. І хiба, якщо любиш, мае значення, яка в коханого зачiска i чи пахне вiн дорогими парфумами?

– Привiт, – чмокнув у щiчку.

– Заходь, я поставила чай.

– Я не хочу чаю, – роззувся, пiшов до ванноi.

– Ти будеш мене слухати зараз чи пiсля того, як я вип'ю трохи лiкеру? – обняла його за шию.

– Ти п'еш лiкер? – витер руки, звiльнився з ii обiймiв.

– Тепер п'ю.

– І що, смачно? – зайшов до кухнi, сперся на плиту, подивився iй в очi.

– Часом смачно, часом – нi. Вся справа в настроi, а вiн увесь час рiзний. – Припала вустами до вуст, чекала, що вiн вiдповiсть на ii одвертiсть, а вiн вiдвернувся й сухо так сказав:

– Пам'ятаеш, коли ти вперше запитала в мене, чого я хочу вiд наших стосункiв, i, коли я промовчав у вiдповiдь, ти сказала, що хочеш просто дружити зi мною, а коли ж я наполiг на тому, щоби ми таки називалися бiльше нiж друзями, ти не вiдповiла нiчого? Пам'ятаеш?

– Ну, – дивлячись йому на шию.

– Так от. Ми сидiли тодi в китайському ресторанчику, i там лунала музика.

– Там була музика? Я не пригадую.

– Так, «Друг» Вакарчука. Невже ти забула? Я ще тодi промовив: «Ця пiсня – замiсть моеi тобi вiдповiдi». Там ще такi слова: «Буду завжди, ти так i знай, другом твоiм, ну i нехай».

– Так, я пригадую. І до чого це ти?

– Я допомагаю тобi розпочати розмову i сказати те, що ти хотiла менi сказати. Я навiть можу сказати першi слова: «Марку, ти дуже хороша людина…»

– Ти про що, Марку? Я зовсiм не те мала на увазi, – вiдштовхнула його, надула губи. – Тепер я тобi нiчого не скажу.

– Просто ти колись попереджала мене, що в тому разi якщо ти зустрiнеш iншу людину й полюбиш ii, то менi скажеш приблизно такi слова: «Марку, ти дуже хороша людина, але я тебе не люблю».

– Нi, ти не вгадав. Я про iнше тобi хотiла розповiсти, ходiмо в кiмнату, менi тут незатишно, надто багато свiтла у вiкнi, воно слiпить очi i робить твое обличчя надто дорослим, я бачу всi зморшки бiля твоiх вуст i очей.

– Я не знав, що в мене е зморшки. – Пiшов слiдом за нею.