Ukrainian dream. «Последний заговор»

Вiн стояв на дорозi, темнiй, безлюднiй дорозi вiддаленого району, i геть нi про що не думав. Йому було важко думати, йому не хотiлося думати, вiн не дивився на годинник, на небо i навiть пiд ноги собi не дивився. У кишенi намацав двадцять гривень i, пiднявши руку, пiшов назустрiч автомобiлям. Зупинився темний «бiмер», Марк не змiг точно сказати, якого вiн кольору i скiльки людей у салонi. Скло опустилося.

– Куда? – голос видався йому знайомим.

– На Дарницю.

– Куда на Дарницу? Дарница большая.

– Малишка, 23, це бiля метро, метрiв сто чи двiстi.

– А, где «Детский мир». Что платим?

– Двадцять, – десь вiн уже чув цей голос.

– Садись. А морда чего такая побитая? – коли Марк захлопнув дверцята й голосно зiтхнув.

– Упав невдало.

– А, понятно. Я тоже иногда так падаю, – машина набирала ходу. До Дарницi iхати було хвилин двадцять.

– Я посплю трохи, втомився.

– Спи, – зробив тихiше музику i, опустивши скло: – Я закурю?

– Та без проблем, менi все одно.

– А ты куришь?

– Hi, – заплющив очi i вiдчув, як страшенно болять руки, ребра й вiдiрвана губа. – Чуеш, менi здаеться, що я чув твiй голос.

– Может быть. Мир маленький до всрачки, где-то, может, пересеклись.

– Може, й так, – Марк казав це вже крiзь сон.

Вiн прокинувся вiд того, що водiй голосно матюкнувся й натиснув на гальма. Марк розплющив очi i, не розумiючи, що вiдбуваеться, голосно сопiв.

– Охренели совсем эти раздолбаи.

– Що таке? – Крiзь лобове скло бачив чорний джип, який перегородив iм дорогу i блимав аварiйними вогниками.

– Да хер разберешь. Вырулили передо мной и стали поперек дороги. От че им надо?

– Давай здамо назад.

– Сзади тоже стоят. Выходи и сваливай потихоньку, это точно за мной. Че ты будешь мое дерьмо разгребать? – вiдчинив дверцята й кивнув головою: – Давай.

– Я посижу.

– Сиди, раз дурак, – вимкнув магнiтофон i, потерши пальцями скронi, узявся за кермо.

Цiеi митi з джипа вийшов мужчина, вiн був невисокий на зрiст, i в руках у нього, це Марк устиг помiтити, не було зброi.

– Ты туда смотришь? Молодец! Ствола у него нет. Но это не факт, что его нет под курткой. Из машины не выходи.

– Як не вийти? Вiн кличе.

Водiй глянув у вiкно i побачив, як незнайомець махае Марковi рукою.

– Так это не я в замес попал, а ты, пацан. Во дела. Так, вываливай давай.

– Ти почекай, не iдь нiкуди, я повернуся, – вийшов iз машини.