Ukrainian dream. «Последний заговор»

Складаеться враження, що цим страдництвом вони хочуть заслужити милiсть Бога, спасти свiт i взяти на себе грiхи людства. Це вже якась параноя. Утiм, легко все пояснити: народ, який звик страждати i вже навiть полюбив це вiдчуття, стае народом-мазохiстом, народом-вигнанцем, i, щоби переживати це страдництво легше i з бiльшою приемнiстю, вiн себе переконав у тому, що так йому призначено – страждати, i в цьому е промисел Бога, i що Бог усе знае i в один день воздасть слов'янам за всi iхнi муки. Цiкаво, що ми так вiримо, а весь свiт живе так, як ми тiльки мрiемо, i не задурюе собi голови вищими смислами, мiсiями та ще рiзними дурницями.

– Короче, Марк, пять штук ты получаешь и свободен. – Толя сперся на стiл.

– Ты че, гонишь, Толя? Пусть парень бьется. Он смотри какой, – поплескав Марка по плечу. – Он таких бойцов уложить сможет!

– Я битимуся, Толю, я так вирiшив, – йому було важко говорити, губа, розбита й надiрвана, кровоточила та болiла.

– Бери деньги и вали, Марк. Мне не нужно проблем, ясно? Да, повезло тебе сегодня, прошел твой трюк, сломался Рафик. Ну а если бы не сломался?

– Нема «якби», е те, що е. Все, Толю, спасибi за все, я пiду. І ви, чуете, – до хлопцiв у костюмах, – поставите мене на бiй. Я битимуся, у мене просто нема iншого виходу. Бувайте. – Марк узяв грошi i зачинив за собою дверi.

– Слышь, а он кто у тебя? – мужчина в костюмi пiдiйшов до Толi.

– Журналист.

– Да ну! Скажи, кто он.

– Давай, иди, время, – подивився на годинник i, почухавши носа, пiшов до виходу. – Вызовешь его на бой с Карим, Лешей, если он не ляжет, я буду его уважать.

Той записав щось у блокнот, i, зиркнувши на Дану, усмiхнувся, i защепив гудзики на пiджаку.

– Чего ты смеешься? – Дана здавалася дуже втомленою i злою.

– Да весело просто.

– А, ну веселись. Ты денег сколько взял сегодня?

– Какая тебе разница?

– Да никакой.

– Просто… Хватит на месяц. А парень хороший, Марк-то.

– Очень, очень хороший парень, – Дана сказала це дуже чiтко й голосно, потiм пiдняла з землi сумку i, не попрощавшись, пiшла. Їх залишилось у кiмнатi трое, а ще був запах поту i краплини кровi; на пiдлозi, якщо придивитися, iх було добре видно, це була Маркова кров, гаряча, червона та густа.

Це вперше в Марка було стiльки грошей.