Мертвому півню фагот не потрібен

Вiдстрибувала, але на таку вiдстань, аби вiн без проблем мiг знову дотягнутися долонею до ii задка: за тих кiлька лiт, вiдколи Леон тут працюе, тi його поплескування стали чимось на зразок ритуалу, й нiхто на них не ображався; ба, бiльше того! – дами так до них звикли, що вважали те дiйство мало не головним Леоновим обов’язком i навiть починали приндитись, якщо вiн протягом дня хоча б по одному разочку кожну з них не пiдшльопне. І Леон, треба визнати, не вiдлинював. Навiть товстозаду, аби не сказати непристойнiше, Гiлларi, котра вже збиралася на пенсiю, не обходив, бо й загалом не вмiв i не любив ображати жiнок.

І хто б мiг подумати, що взагалi таке могло статися! Щоб у Леона, котрий узагалi нiколи нi за що не переживав, мало дах не зсунувся через сущу ерунду?!. Ще й не таке ж траплялося з ним, були такi зальоти, про якi ниньки й згадувати бридко, були пригоди, пiсля яких на душi пошкрiбувало й остерiгався наближатися до дзеркала, бо сором пiк перехрестити погляди iз самим собою (ну воiстину: хiба не повiриш, що очi – дзеркало душi?!); в такi напади самоколупання Леон по кiлька днiв не голився, ощетинювався, i то було запорукою й передумовою одужання, бо тодi на нього неодмiнно наiжджала шефова секретарка, дiвиця тупувата, але закохана в Леона до опупiння, до того ж – зi стрункими ногами, осиною талiею й буферами з епохи Ренесансу.

– Леончику! – муркала вона, пiдловивши його де-небудь у коридорчику. – Ох, як менi подобаеться твоя небритiсть!

І, витягнувшись навшпиньки, пiдсовувала до його пiдборiдка декольте та, хихочучи, терлася вилогом бiлястих грудей об шорстинки.

– Ох, як вони звабно поштиркують!

По тому витягувала губки великою лiтерою «О», хапала Леона за зап’ястя, нетерпеливо смикала руку вгору i, азартно пiдкотивши повiки, легенько покушувала кiнчик великого пальця.

– Леончику, придумай що-небудь!

Придумувала, правда, здебiльшого сама: в опочивальнi шефа; на своему столi, упершись головою в селектор, аби не ковзатись; навзгинцi i навколiшки у вбиральнi; у себе вдома, коли чоловiка вiдсилали у вiдрядження; за лаштунками в театрi, коли там проходили збори акцiонерiв, саме пiд час довгого, нудного i безбожно брехливого шефового виступу; ще десь – усього й не згадаеш!..