Царівна Нефрета

Райт схопив за олiвець i почав на листку паперу накреслювати плян будинку. Вiн задумався на одну хвилину, мовби хотiв пригадати щось призабуте. Його нарис рiжнився у дуже сутнiх мiсцях вiд нарису директора, який був здивований самопевнiстю молодого дослiдника. Коротка суперечка, в якiй Райт дуже спокiйно давав переконливi докази, розсiяла аргументи директора. Райт говорив iз спокоем очевидця.

Цiлу низку фотографiй, якими директор покористувався для своiх доказiв, вiн зумiв зложити в таку гармонiйну цiлiсть, що його противник не мiг йому перечити.

«Той молодець заiде далеко», – подумав директор на самотi.

Райт був справдi молодий, а коли оживлявся, тодi виглядав ще молодшим. Їхнi дальшi розмови були зовсiм дружнi. Директор вибрав тепер обережнiшу тактику. На зручно поставленi питання вiн дiставав вiд Райта подрiбнi iнформацii, а коли вiн цi iнформацii сам собi доповнив, то було таке вражiння, немовби вiн говорив про речi вже давно йому вiдомi. Райт не помiтив цих бiчних ходiв i пояснював охоче директоровi сумнiвнi мiсця, навiть не маючи претензiй до авторських прав.

Одна з таких розмов iз директором була б ось-ось прибрала неприемну форму, тим бiльше, що в нiй брав теж участь хтось третiй – лорд Кернервон, що саме вернувся до Каiра. Лорд оповiдав про своi розкопи, що стали такою сенсацiею. Зовсiм не скриваючи свого вдоволення колекцiонера, вiн показував своi фотографii. Знайденi ним предмети були безперечно верхом того, що можна було знайти, i мiж ними були вибагливi твори великих невiдомих мистцiв.

Директор стримувався в обережних словах вiд осуду. Накiнець, почервонiвши, сказав вiн трохи схвильований:

– Я не розумiю цiеi пристрасти зневажування гробiв. Цiле життя египтян так добре нам знане, що на його пiдставi можемо вiдтворити iх духове життя. Навiщо ж руйнувати ще гроби? Ви були б першi, – вiн звернувся до лорда, – якi протестували б, якби хто порушив шанованi вами найсвятiшi гроби у Вестмiнстерi або якби хто хотiв вiдчинити домовини ваших поважаних предкiв, як ви це робите тепер з египетськими.

Я не сумнiваюся в тому, що колекцiонер або звичайний смертник може знайти там чимало цiкавого для себе. В iсторii Англii можна надибати ваше прiзвище i в не одного великого письменника теж. Але чи ви дозволили б, якби хто хотiв бодай зробити знимку з тлiнних останкiв одного iз ваших славних предкiв i цi знимки пустив до iлюстрованих журналiв у свiт? А все це робиться тiльки тому, що прiзвище покiйника перейшло до iсторii.