Царівна Нефрета

На вулицю! Мiж людей, юрбу, гомiн, свiтло, в течiю живих сучасних людей!

І поринув у морi.

* * *

Зiрвати з Мерi видавалося Райтовi найпростiшою розв’язкою, вiн попросту не розумiв, навiщо мав женитися, не знаходив причини, чому мав би зв’язувати себе отим чужим для нього свiтом. Але щось спиняло його перед вирiшальним кроком. У подружжi йшло не про особу Мерi, а про те, що це був единий вихiд, щоб видобутися з завороженого кола Стакена. Треба було розiрвати тiсний обруч схеми. Коли вiн сховаеться пiд крила Мерi, тодi вiдмежуе себе вiд Стакена недоступним кiльцем.

Невиразний внутрiшнiй голос пiдповiдав йому, що вiн знайшов не ту, якоi потребував. Але тiльки Мерi, нiхто iнший, проявляла для нього якнайбiльше нiжности. Їi пристрасна, легко запальна i так само легко прохолодлива вдача вiдповiдала без сумнiву на взаемнi почування. Ця взаемнiсть, що складалася iз пустих зустрiчей, проявлялася бiльше зближенням двох тiл, нiж душ. При цьому щось як докiр чи прохання звучали йому назустрiч слова Нефрети, якi Стакен спалив i якi ще тепер боляче його пекли:

«Буду подiбна до мерцiв, коли мiй чудовий друг не прийде до мене вночi».

Райт повiдомив Стакена про свiй шлюб i просив у нього вiдпустки, чи точнiше офiцiйно його вислати до Єгипту.

Стакен глянув уважно на Райта. Райт давно вже не бачив його вислову обличчя: тепер його погляд був якийсь скiсний, хворобливо пригнiтливий. Його погляд, що звичайно паралiжував усяку волю i бентежив, тепер своiм скiсним, причаеним зором – дразнив, обезсилював.

Можна було в ньому вичитати думку: «Я не хочу заволодiти тобою цiлим, але я такий певний тебе, що досить сховзнутись менi по тобi зором. Я маю право до цього i ти не вихопишся менi». Тепер уже не пронизливий зiр, а той закарлючений бiчний погляд, який вiн вiдчував увесь час поза плечима, пiдганяв його. Куди вiн не повернувся, що-небудь зробив – вiн вiдвертався вiд сучасности, щоб шукати захисту в минулому i скрiзь за цим почуванням утечi йшла невидна всеприявнiсть триклятого Стакена.

Стакен глянув на нього непорушно, як орел, як шулiка, як суп:

– Ви женитесь? – i голос його йшов, мовби з далечiнi, – а не лякаетесь, що це матиме вплив на вашу працю i не дасть вам змоги об’ективно дивитися на свiт? – Стакен говорив далi, мовби не сподiвався нiякоi вiдповiдi, тоном проповiдника: – Вiчна присутнiсть сторонньоi людини – а зважте, що вчений мусить бути завсiди самотнiй! – не е нiякою користю для працi, отже, можна без такого товариства обiйтися.