Контрольний укол

– Я кажу, знову палата № 12а? З яким дiагнозом лежала померла?

– Гiпертонiчна хвороба другоi стадii. Стан погiршився, ii перевели в палату № 12а, я Вам доповiдала. А сьогоднi вночi був гiпертонiчний криз. Врятувати не вдалося.

– Документи оформили?

– Так, все як годиться.

– На розтин направили?

– Хвора похилого вiку, хронiчна, родичi просять не розтинати. Думаю, головний пiдпише.

– Що ще?

– А так все нормально. Поступило трое хворих.

– Добре, готуйтеся до обходу.

І завiдувач вийшов.

– Ну, розповiдайте, хто Ви i що Ви?

Викачавши з мене потрiбну iм iнформацiю, вони трохи заспокоiлися. Ігор Петрович дружньо поплескав мене по спинi:

– Нiчого, спрацюемося.

А Надiя Миколаiвна оглянула мене по-жiночому, оцiнюючи, прикидаючи подумки, напевно, наскiльки багато я не дотягую до ii уявлення про справжнього чоловiка.

Щопонедiлка у вiддiленнi проводився обхiд iз завiдувачем, i цей день був дiйсно важким.

Хвилювалися лiкарi, метушилися медсестри, наводили лад санiтарки, гримаючи прибиральним iнвентарем.

Вiктор Тихонович у свiжому накрохмаленому халатi, з чорною змiйкою фонендоскопа на шиi на чолi свити з лiкарiв i медсестер почав обхiд ввiреного йому вiддiлення. Лiкар доповiдав про хворого, його дiагноз, перебiг хвороби, лiкування. Завiдувач iнодi оглядав хворого, вносячи корективи до плану обстеження i лiкування, частiше – погоджувався з думкою колеги.

– Як у Вас справи? – запитав вiн у немолодого хворого, що скривив страждальну мiну при появi медикiв i тяжко, зi стогоном почав дихати.

– Погано.

– Що – «погано»?

– Все погано, дихати нiчим.

Вiктор Тихонович послухав декiлька секунд його грудну клiтку й упевнено сказав:

– Нi, Вам краще, краще.

– Погано, докторе.

– Нi, що Ви? Краще, краще. Я ж бачу. Вам краще. На виписку його, Ігорю Петровичу, – i перейшов до наступного хворого.

Приголомшений чоловiк взагалi перестав дихати на якийсь час. Потiм, зрозумiвши, що його доля вирiшена остаточно, улiгся зручнiше i спокiйно почав дихати.

– А ось цi хворi, – звернувся шеф до мене, – будуть тепер пiд Вашим наглядом, Василю Васильовичу. Ну, що Ви скажете про цю хвору?

Мене кинуло в жар. Я схопив хвору жiнку за руку в пошуках пульсу, але, окрiм гучних ударiв власного серця, нiчого не почув.

– Послухайте ii, – пiдказав завiдувач.