Айвенго

Дописавши листа, вiн хитро примружив очi i подав його прочаниновi зi словами:

– У мiстi Лестерi всi знають багатого еврея Кирджата Джайрама з Ломбардii. Передай йому цього листа. В нього е на продаж шiсть лицарських обладункiв мiланськоi роботи, найгiрший з них пiдiйшов би i принцовi; також е в нього десятеро коней – на гiршому з них не сором було б iздити i королю, якби вiн вирушив битися за свiй трон. За цим листом Кирджат дасть тобi на вибiр i обладунок, i бойового коня, а також усе необхiдне для турнiру. Коли потреба в цьому минеться, поверни товар йому або, якщо можеш, заплати за нього повну цiну.

– Але ж, Ісааку, – мовив прочанин з посмiшкою, – хiба ти не знаеш, що, як лицаря виб’ють iз сiдла пiд час турнiру, його кiнь i зброя переходять у власнiсть переможця? Таке лихо може трапитись i зi мною, а заплатити за коня i обла-дунок я не зможу.

Здавалося, еврея вразила ця несподiвана думка; проте, зiбравши всю свою мужнiсть, вiн вiдповiв:

– Нi, нi, нi! Цього не може бути, я й слухати про це не хочу.

З цими словами вiн повернув мула убiк, але прочанин притримав його за край плаща i мовив:

– Стривай, Ісааку. Ти не знаеш, чим ризикуеш. Може статися так, що кiнь буде убитий, а обладунок потрощений; адже я сам не жалiтиму нi коня, нi людини. До того ж твоi одноплемiнники нiчого не роблять задарма. Менi таки доведеться чимось розплачуватись.

Ісаак зiщулився, наче вiд болю, але благородство все ж таки перемогло звичнi для нього почуття.

– Це ваги не мае, – сказав вiн, – байдуже. Пусти мене. Якщо збитки й стануться, ти iх виплачувати не будеш. Кир-джат Джайрам подаруе тобi цей борг заради Ісаака, свого родича, якого ти врятував. Прощавай i будь здоровий. Але послухай, добрий юначе, – продовжував вiн, ще раз озирнувшись, – не лiзь уперед, коли почнеться ця колотнеча. Я кажу це не для того, щоб ти берiг коня i зброю, а лише заради спасiння твого життя i тiла.

– Дякую за турботу, – вiдповiв прочанин усмiхнувшись, – я пам’ятатиму твою люб’язнiсть i будь-що постараюся тобi вiддячити.

Вони попрощалися i рiзними дорогами рушили до мiста Шефiлд.

Роздiл VII

Ось скаче славних лицарiв загiн.

При зброi кожен, в пишному вбраннi;

Несе за ним шолом слуга один,

А iнший – меч для славноi борнi.

Б’ють конi копитами та iржуть,

Меча для битви нагострив зброяр.

А глядачi вже звiдусiль iдуть —

І дворянин, i йомен, i злидар.

    Драйден.