Айвенго

– Але не ранiше, нiж бiдний еврей викаже вам свою вдячнiсть, хоч я й не смiю просити вас завiтати до мого родича зарета, який допомiг би менi винагородити вас за доброту, – сказав Ісаак.

– Кажу тобi, – мовив прочанин, – нiякоi винагороди менi не потрiбно. Якщо в довгому списку твоiх боржникiв знайдеться який-небудь бiдний християнин i ти заради мене врятуеш його вiд борговоi тюрми та кайданiв, я вважатиму, що отримав свою винагороду.

– Зажди! – вигукнув Ісаак, хапаючи його за полу. – Я хотiв би зробити для тебе бiльше.

Господь вiдае, який я бiдний… Авжеж, Ісаак – найбiднiший серед своiх одноплемiнникiв. Та пробач менi, якщо я спробую вгадати, що для тебе зараз найважливiше…

– Якщо ти вгадав, що менi зараз потрiбно, – сказав прочанин, – ти все одно не змiг би менi це дати, навiть якби був таким багатим, яким прикидаешся бiдним.

– Прикидаюся бiдним? – перепитав еврей. – Повiр, я сказав щиру правду: мене розорили, пограбували, я у боргах. Лихi руки вiдняли в мене весь мiй крам, грошi, кораблi i все, що я мав… Та все ж я знаю, що тобi потрiбно, i, може, зумiю тобi допомогти.

Зараз ти понад усе хочеш мати коня та зброю.

Прочанин мимохiть здригнувся i, рвучко обернувшись до нього, спитав:

– Як ти здогадався?

– Байдуже, як я здогадався, аби лишень мiй здогад був вiрним. І коли вже я знаю, що тобi потрiбно, я це роздобуду.

– Зваж на мое становище, мiй одяг, моi обiтницi…

– Я знаю вас, християн, – заперечив еврей.

 – Знаю, що найзнатнiшi серед вас у марновiрному каяттi беруть у руки цiпок прочанина i пiшки вирушають у далеку путь, щоб уклонитися праху мерцiв.

– Не богохульствуй! – строго перервав його прочанин.

– Пробач, – сказав Ісаак. – Я сказав це, не подумавши. Але вчора ввечерi, та й сьогоднi зранку в тебе вихопилося кiлька слiв, що, мов iскри, вибитi кресалом, осяяли для мене твое серце. До того ж пiд твоею одежею прочанина схованi лицарський ланцюг i золотi шпори.

Вони зблиснули, коли ти схилився над моiм лiжком.

Прочанин не змiг втримати посмiшки i сказав:

– А якби хтось так само придивився до твоеi одежi, Ісааку? Певно, вiн би побачив дещо цiкаве.

– Не варто про це говорити! – сказав еврей, змiнившись на лицi, i квапливо витяг з торбини письмове приладдя. Поставивши на сiдло свого жовтого капелюха, вiн розстелив на ньому аркуш паперу i почав писати, наче бажаючи покласти край небезпечнiй розмовi.