Айвенго

Седрiк[103 - Дядечку Седрiк – одна з численних шекспiрiвських алюзiй; «дядечко» – звернення до короля Лiра його шута.] кинув на нього один iз тих непримиренних поглядiв, якими завжди зустрiчав будь-яке порiвняння мiж ворожими краiнами; але, згадавши про свiй обов’язок господаря, потамував лють i помахом руки запросив гостей сiсти в крiсла нижче його власного, проте поруч iз собою, а потiм наказав подавати на стiл.

Челядь метнулася виконувати наказ, i тiеi ж митi Седрiк побачив свинопаса Гурта i його товариша Вамбу, якi щойно увiйшли до зали.

– Покликати сюди цих ледацюг! – нетерпляче гукнув Седрiк.

Коли раби з винуватим виглядом пiдiйшли до помосту, вiн спитав:

– Це що ж таке, мерзотники? Де це ти так забарився сьогоднi, Гурте? ти, поганцю, пригнав стадо додому чи залишив його забродам та розбiйникам?

– Усе стадо цiле, як бажае ваша милiсть, – вiдказав Гурт.

– Та моя милiсть аж нiяк не бажае, поганцю, – сказав Седрiк, – двi години сидiти в печалi, вигадувати собi рiзнi страхи i жадати помсти сусiдам за тi збитки, яких вони менi не завдали! затям, iншим разом покарою за такий переступ будуть тюрма та колодки.

Добре знаючи запальну вдачу хазяiна, Гурт навiть слова не мовив на свiй захист; але блазень, якому багато що пробачалося, мiг очiкувати бiльшоi поблажливостi з боку Седрiка i тому наважився вiдповiсти i за себе, i за приятеля.

– Їй-право, дядечку Седрiк, щось ви не тее кажете.

– Що? – перепитав хазяiн. – От пошлю я тебе до сторожiв, i вони тебе добряче вiдшмагають, як будеш розпускати язика!

– Їа спершу скажи менi, мудрий чоловiче, – вiдповiв Вамба, – чи справедливо, чи розумно карати одного за вину iншого?

– Звiсно, нi, дурню.

– То чого ж ти, дядечку, погрожуеш закувати в колодки бiдолашного Гурта? за провину його песика Фангса? Клянуся, ми анi хвильки не зволiкали в дорозi: тiльки-но зiбрали стадо, а Фангс ледве встиг зiгнати свиней докупи – i почули, як дзвонять до вечiрнi.

– Отже, повiсити Фангса, – квапливо мовив Седрiк, звертаючись до Гурта, – це його вина.

– Стривай-но, дядечку, – сказав блазень. – Це теж не зовсiм справедливо: чим завинив Фангс, коли вiн кульгае i не може скоро зiбрати стадо? Це провина того, хто пiдстриг йому кiгтi на переднiх лапах; якби Фангса спитали, то бiдолаха, мабуть, не погодився б на таке знущання.

– Хто ж посмiв так скалiчити собаку, який належить моему рабу? – спитав Сакс, вмить розлютившись.