Айвенго

– Атож, не слiд садити шахрая поруч з дурнем, а еврея – поруч зi свинею.

– Ну, спасибi, друже, – вигукнув принц Джон, – ти мене розсмiшив на славу! Гей, Ісааку, ану позич менi жменьку червiнцiв!

Збентежений цим проханням, Ісаак довго порпався у своiй хутрянiй торбинi, що висiла в нього на поясi, i намагався визначити, скiльки монет вмiститься у жменi; але принц поклав край його ваганням: схилившись до еврея, вiн вихопив торбину з його рук, витяг звiдти кiлька золотих монет, кинув iх Вамбi i поскакав далi уздовж бойового поля.

Глядачi почали кпити з еврея, а принца осипали такими схвальними вигуками, наче вiн вчинив почесне i благородне дiяння.

Роздiл VIII

Ось пролунав сурми тривожний спiв,

До бою закликаючи бiйцiв.

Луна пiшла i небом i землею;

І лицар забороло опустив,

Рушаючи на смертних ворогiв.

    «Паламон i Арсит»

Об’iжджаючи арену, принц Джон раптом притримав коня i, звернувшись до абата Еймера, заявив, що геть забув про головний клопiт цього дня.

– Святi на небi! – сказав вiн.

 – Чи знаете ви, сер прiор, що ми забули обрати королеву любовi й краси, яка своею бiлою ручкою роздаватиме нагороди! Щодо мене, я подам голос за чорнооку Ребекку. В мене немае нiяких забобонiв.

– Пресвята Дiво, – прошепотiв прiор, з острахом звiвши очi до неба, – за еврейку! та ж пiсля цього нас закидають камiнням i виженуть геть з турнiру, а я ще не такий старий, щоб прийняти мученицький вiнець. До того ж, клянуся моiм святим покровителем, Ребекка поступаеться красою чарiвнiй саксонцi Ровенi.

– Та чи не все одно, – вiдповiв принц, – саксонка чи еврейка, собака чи свиня! Що менi з того? Нi, оберемо Ребекку, хоча б для того, щоб подражнити саксонських хлопiв.

Почувши це, навiть принцiв почет обурився.

– Це кепський жарт, мiлорде, – мовив де Брейсi. – жоден лицар не пiднiме списа, якщо завдати такоi образи шляхетному товариству.

– І це вельми необачно, – сказав один з найстарших i найвпливовiших дворян у почтi принца, Вальдемар Фiтцурс. – Така витiвка може перешкодити здiйсненню задумiв вашоi свiтлостi.

– Сер, – зверхньо мовив принц, зупинивши коня i повертаючись до вельможi, – я запросив вас перебувати у моему почтi, а не давати менi поради.

– Кожен, хто йде за вашою свiтлiстю тими шляхами, якi ви зволiли вибрати, – стиха вiдповiв Вальдемар, – мае право давати вам поради, оскiльки вашi iнтереси i безпека тiсно пов’язанi з нашими власними.

Це було сказано таким тоном, що принц визнав за краще поступитися.