Невеличка драма

О десятiй з половиною рiвно вiн з’явився – високий, з великим чолом, iз сивиною на скронях, колишнiй красун, зразковий представник чоловiчоi статi, i, коротко привiтавшись до своiх трьох спiвробiтникiв, мовчки взявся до працi.

Пiд час перерви, коли кожному принесено склянку чаю, Лiна пiдiйшла до Марти й нiяково сказала:

– Товаришко Марто, в мене е до вас велике прохання… Чи не можете ви пiти зо мною пiсля перерви?.. Я в товариша Безпалька вже взяла дозвiл… на нас двох, – хутко додала вона.

– Де ж це йти?

– Бачите… Я хочу… Я маю записатися сьогоднi в загсi… виходжу замiж. А загс о третiй закриваеться, i коли ми пiдемо пiсля працi, то спiзнимось…

– Невже ви виходите замiж? – здивувалася Марта.

– Хiба це так дивно i… неможливо? – почервонiла Лiна. – Правда, я негарна, це знаю…

– Нi, нi, зовсiм не тому, – вiдповiла Марта, хоч здивувалася вона здебiльшого якраз «тому». – А просто дивно, що от бачиш людину мiсяць, два, три i нiчого не помiчаеш… А в людинi тим часом щось важливе, вiдповiдальне робиться.

– Ну, що ви говорите! Це… життева рiч, та й годi. Ми давно вже збиралися, а тепер е змога: його батьки виiжджають, а нам лишають помешкання. Вiн служить, я служу, якось можна жити…

По дорозi до загсу Марта почувала себе досить незручно: до життевоi подii товаришчиноi вона була абсолютно не причетна, а проте мусила вiдiграти в нiй – як-не-як – почесну роль! Адже вона в нових формах мала виконувати обов’язки старшоi дружки, освяченi колись пишними традицiями та обрядами.

– Знаете, чому в нас крик був? Цей Ворожiй чiпляеться до мене, як застане на самотi. Вiн, зрештою, непоганий хлопець, але в’iдливий безмежно.

– Невже? А, та ви цiкава! У вас, мабуть, багато цього… романiв?

Вона спитала досить вибачливо, тоном людини, що стоiть уже над цим.

– Нi… тобто я нiкого не люблю, – суворо вiдповiла Марта.

– Це звичайно приемно для дiвчини, – вела Лiна свою думку, – але без цього можна жити… Головне життя, от! Треба якось жити.

У кiмнатi загсу iх уже чекали двое молодикiв, з них один наречений – в оленячiй куртцi, доволi елегантний, з люлькою в зубах. Знайомлячись iз Мартою, вiн увiчливо посмiхнувся, назвав свое прiзвище, але не звернув на дiвчину жодноi уваги.